Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Екран телефону відтворив і карту, і Чоловік, поглядаючи на неї, повільно рушив назустріч новому, ще не знайомому місту.

Погода залишала бажати кращого. Сніг великими пластівцями неквапливо падав на асфальт і відразу танув. Рухаючись мокрою дорогою, Людина чула, як шини розсікають сльоту, розбризкуючи її на всі боки.

Увагу водія привернули масивні, високі дерева з важкими голчастими гілками, що росли вздовж дороги. Людині вони подобалися.

Він їхав з іншого міста, де зовсім не було дерев, лише невеликі саджанці, посаджені кілька років тому. Усе в один і той самий день.

Те місто дратувало Чоловіка.

Нещодавно він прокинувся з нав'язливою думкою їхати на Північ.  

Світло фар розсікало темряву, а Чоловік постукував пальцями по керму управління в такт барабану. Довге ударне соло закінчилося, і вокаліст проспівав:

«Що в тебе в душі?

Ти нічого вже

Не зрозумієш».

Співак зник, а йому на зміну прийшло завиваюче гітарне соло.

Запах пального не втратив своїх отруйних властивостей. Корінь язика Чоловіка наповнився гіркотою. Ще через півгодини їзди він зупинився подихати повітрям і насолодитися ніччю, що щедро розкидала зірки в небесній височині.

Зовні було холодно, хоч дорога й обігрівалася, розтоплюючи сніг. Повітря здавалося приємним і щільним на контрасті смороду всередині салону.

Чоловік дістав білий мішечок із внутрішньої кишені простої куртки і витягнув звідти коротку самокрутку з тютюном. Слідом звідти ж він вивудив запальничку з довгим носиком і підкурив свою самокрутку. Таку саму запальничку використовують творці для розпалювання каміна у своїх будинках.

Кожна затяжка супроводжувалася гучним потріскуванням усередині самої сигарети. Цей звук подобався її власникові.

Докуривши, Людина відправила коротку цигарку з мерехтливим вугіллячком на ній летіти в бік лісу. Ні, він зовсім не любив смітити. І якщо у випадку з викинутим телефоном це було необхідністю, то в ритуалі куріння «політ вуглинки» був його найприємнішою частиною.

Машина, горюча суміш і телефони належали не йому. Він просто виявив їх рано вранці. А ось мішечок здавався Чоловіку його особистою власністю.  

Нову пісню, яка щойно заграла по радіо, довелося перервати, і Чоловік набрав той самий уже відомий короткий номер.

Відбулися довгі гудки, що змінилися вже знайомим звучанням піаніно.

«Озвучте свою проблему і штучний розум...»

- Бажаю говорити з людиною, бажаю говорити з людиною, бажаю говорити з людиною, бажаю говорити з людиною, - нетерпляче, але повільно і глибоким, натужним басом сказав телефону Чоловік.

- Добрий вечір. Вежа служителів Міста Троянд, що у вас сталося? - сказав у слухавку жіночий голос, який минулого разу не представився.

- Та який тут добрий вечір, жінко, мій котедж горить, - глибоким басом відповів Чоловік.

- Ваш котедж? Вибачте, ви творець і ваш котедж горить? - пожвавившись, запитала дівчина.

- Та який я творець? Я мужик нормальний. Служитель-роботяга, - акцентуючи на останньому слові, сказав Чоловік. - Знаєте, тягну це приречене суспільство ледарів з кожним днем. На своєму горбі тягну. Ось цими ось руками. Мозолі на кожній фаланзі! З чого мені бути творцем? Та куди вже мені, Отець про таких, як я, і не згадує.

- Городянине, повернемося до вашого виклику. Система тушіння працює? - запитав голос у телефоні.

- Ви гіпнотизери всі там? Я в психлікарню подзвонив чи пожежникам? Я бачу вогонь на даху, мабуть, не справляється ваша якась там система. Відправляйте всіх сюди, жінко!

- Куди відправляти? - запитував жіночий голос. - Диктуйте свою адресу.

- Вулиця Світанку, будинок 55, блок А, - викарбував Чоловік.

- Вулиця Світанку, будинок 55, блок А, - повторила за ним диспетчерка.

- Так, виїжджайте.

- Городянине, Ваш телефон чомусь не прив'язаний до вашого імені та ідентифікаційного коду. Як вас звати?

Чоловік кинув слухавку.

На екрані спливло знайоме повідомлення з проханням оцінити службу людини-диспетчера за шкалою від одного до тисячі.

Чоловік ввів «1000» і почав тими ж руками шматувати вже другий телефон. Минулі подряпини без сліду затягнулися, і Чоловік енергійно взявся заробляти нові.

Те, що раніше було телефоном, відправилося за вікно слідом за попереднім, і людина поїхала далі. На сусідньому сидінні в машині залишилися крихти скла і шматочки фарби, які відлущилися від медичної сталі.

Ще через сорок хвилин їзди ліс закінчився. Йому на зміну прийшло місто зі своїми численними товстостінними будинками. У третині вікон горіло світло. Хтось за цими вікнами вчився грати на флейті. Хтось випікав печиво під назвою «Вушки».

Чоловіка, відверто кажучи, вже нудило від неприємного запаху, що міцно засів у салоні. Він і не знав, що запах може так шкодити. Навіть навстіж відчинені вікна слабо справлялися з цим смородом.