Марк Аврелій Антонін - Наодинці з собою

опінії, на боротьбу зі страхом смерті. Марк Аврелій не висловив якихось нових ідей: і самі ці теми, і окремі, пов'язані з ними, мотиви були вельми поширені в античній літературі, надто у стоїчних авторів; якщо взяти, наприклад, «Моральні листи до Луцілія» Сенеки, то посилання до всіх паралельних місць, либонь, охоплять більшу частину тексту Марка Аврелія (в примітках до нашого перекладу зазначено лише найхарактерніші з них). Унікальна цінність «Роздумів» полягає в тому, що вони відкривають перед нами не заклики досягати згаданих цілей і не повчання, як це робити, звернені до іншої людини чи до широкого загалу, а процес особистої боротьби за досягнення їх; і поруч із філософією найпотужнішою зброєю в цій боротьбі для Марка Аврелія є мова.

Оте, за античною мудрістю, «двічі прочитане» — бо викладене на письмі — живе слово мало знову й знову переконувати свого автора в конечності «життя за природою», в марноті «дещиці слави», в обоятності насолоди й страждання. Воно мало бути максимально дієвим — а тому поєднало в собі, з одного боку, граничну стислість, з іншого — риторичну силу. Ця сила полягає не в літературній оздобності й пишномовності — навпаки, часто натрапляємо на уривчастість, ба, навіть неузгодженість та недовершеність фрази; вона полягає в своєрідному прозовому ритмі, в паралелізмах та протиставленнях, в анафорах та асонансах, але насамперед (хоч як це парадоксально в поєднанні зі стислістю й уривчастістю) — в природності й невимушеності, досягненій завдяки майстерному володінню словом.

Ознакою цієї природності є й численні недомовки та натяки — на події, на осіб, на цитати з літератури. Справді-бо, хто розводитиметься про другорядні речі, які й так відомі, коли треба сказати найголовніше! Навіть більше: деякі двозначності можуть бути зумовлені не нашою необізнаністю з контекстом, а задумом самого автора поєднати одразу кілька можливих прочитань і цим зробити вислів ще насиченішим.

Прикладом може послужити текст цілої першої книги (яку ще називають «переліком» або «каталогом подяк»): називаючи близьких йому людей і все, чим він кожному з них завдячує, Марк Аврелій будує фразу так, що опис моральних якостей, рис поведінки та вдачі можна зрозуміти і як характеристику цих людей (таки насамперед їх), і як характеристику його самого (тобто яким він завдяки їм став). У цей витончений спосіб автор «Роздумів» визнає свій борг перед іншими за те, ким він є, водночас уникаючи відвертого самолюбування. Проте особливо виразно ця особливість виявляється в тому, як Марк Аврелій залучає на свою користь ідейний та поняттєвий арсенал стоїцизму.

Відомо, що стоїки, особливо в пізній період історії цієї школи, зосереджувалися передовсім на морально-етичних питаннях, щоправда, трактуючи їх у тісному пов'язанні з іншими двома членами своєї традиційної класифікації філософських дисциплін: природознавством (до якого належали, зокрема, космологія та психологія) і логікою: цього вимагала сама природа стоїчної філософської системи. Використання аргументації з цілого спектру філософських наук тією чи іншою мірою властиве для всіх письменників, які перебували під впливом пізнього стоїцизму, і не лише в спеціалізованих трактатах, а й, скажімо, в листах — як це бачимо у Сенеки. Послуговується нею й Марк Аврелій. Сам він, на одностайну думку дослідників, не вніс до скарбниці стоїчної філософії нічого нового; зате його писання становлять дуже яскравий і своєрідний приклад її практичного застосування.

Стверджуємо, що ця своєрідність полягає в унікальному прищепленні філософського дискурсу до мовної тканини твору, який, попри насиченість філософською аргументацією, все-таки не є суто філософським. Більшість термінів у системі стоїцизму — це або звичайні щоденні слова, або досить відомі широкому загалові елементи професійного жаргону (здебільшого з ділянки медицини), яким стоїки надали вужчого, спеціального значення і, відповідно, стали вживати їх у новий, незвичний спосіб. Що робить Марк Аврелій? Після понад трьох століть існування стоїчної школи й спеціалізованого вжитку її термінології він немовби повертає філософським термінам їхній первісний, щоденний, зрозумілий для «посполитої» людини зміст.

Ті ідеї та настанови, що в їхній істинності Марк Аврелій наполегливо сам себе переконує, на той час вже багато віків були в широкому обігу і в літературі — починаючи від Гомера, — і, ймовірно, в усній традиції. Однак формулюючи їх у тексті «Роздумів», імператор-філософ послуговується такими словами й зворотами, які добре вписуються в контекст і в своєму щоденному, посполитому сенсі — просто ще раз повторюючи давно знані істини (хай у вельми витонченому риторичному опрацюванні); і в спеціальному, термінологічному значенні — розкриваючи їхнє місце в системі поглядів стоїцизму і обґрунтовуючи їх засобами цієї системи. Навіть у першій книзі — здавалося б, геть не філософській — раз у раз натрапляємо на слова з таким потенційно «подвійним» значенням, а пильніше приглянувшись, виявляємо, що й там цілком доречним є також те друге, філософське прочитання!

Дуже яскравою, наочною ілюстрацією цього принципу є використання Марком Аврелієм цитат із літературних творів: він добирає, досить вільно вихоплюючи їх із первісного контексту, ті пасажі, де звичайні слова, які — здебільшого цілком випадково — збігаються зі стоїчними термінами, дають змогу витлумачити цілу цитату як закорінену в системі стоїцизму максиму. До того самого ряду можна залучити різноманітні спроби етимологізування розмовних зворотів та загальновживаних слів з метою відшукати в них співзвучний зі стоїчними ідеями сенс. Марк Аврелій шукає підтвердження своїх базованих на філософії стоїків життєвих настанов у самій структурі мови, у її глибинних пластах: не дивно, що мовою своїх нотаток він обрав грецьку — адже вона була «рідною» для філософії, зокрема для стоїцизму.

***

Праці істориків дають підставу стверджувати, що, як у «Роздумах» зі самою їх мовою нерозривно зрісся філософський дискурс, так і в біографії Марка Аврелія зі самим його життям, зокрема публічним, нерозривно зрісся філософський праксис. Розгляньмо найуславленіший і найкраще знаний розділ в життєписі автора «Роздумів» — період його імператорства. Одразу зауважимо, що помилиться і той, хто шукатиме в його державницькій діяльності ознак філософської відстороненості, втечі від адміністративної рутини й клопітності воєнних походів, і той, хто сподіватиметься знайти в ній спроби втілити якісь радикальні суспільно-політичні новації, базовані на його філософських поглядах. Марк Аврелій радше тримався звичного курсу в управлінні імперією, здебільшого провадячи ту саму політику, що й його попередники Адріан та Антонін Пій: у першій книзі «Роздумів» він сам подає хай скупі, але промовисті відомості про методи адміністрування, запозичені від названого батька (I, 16), а в іншому місці прямо стверджує, що намагається бути «в усьому — учнем Антоніна» (VI, 30). Вплив філософських переконань можна радше вбачати в тому, з якою настановою і в який спосіб Марк