Олівія Дейлі - Попелюшка для Дракона — Мільярдера , Олівія Дейлі

Включивши собі веселу музику, я танцюючи біля плити смажила сирники. Запах у них стояв справді неймовірний, не знала б які вони солені з радістю б з'їла.

Виляючи стегнами я так захопилась у танці, що не помітила дракона який причаївся та спостерігав за мною.

— Святі вафлі – кричу від несподіванки, вже хотіла хапатися за качалку, але вчасно взяла себе в руки.

Не можна так з першої хвилини зарядити поміж вуха.

— Я прокинувся від запаху сирників – грубим голосом промовляє виляючи своїм довгим хвостом.

Усміхаюсь, зараз поснідаєш.

— Ще декілька хвилин та сніданок буде готовий – кажу та роблю невинне обличчя.

Дракон весело плекає лапами та швидко сідає за стіл.

Останнє приготування у вигляді соку, але він також особливий, а саме з додаванням секретного інгредієнта.

Кладу перед ним тарілку з сирничками, я навіть малину красиво виклала. Сік ставлю збоку, щоб не заважав та одразу ж відходжу на декілька кроків назад, беручи качалку в руки.

Едуард щасливо відрізає шматочок та кладе собі до морди. За секунду його очі відчиняють і він випиває стакан соку, від чого з його морди починає йти густий дим. А ось секретний інгредієнт спрацював, не скоро ти ще вогником постріляєш.

— Це? Та я!! Та ти!! – голосно кричав дракон, перекинувши стіл на бік та мене цим не злякаєш.

Я гусей не боюсь, а вони по страшніше будь-якого дракона будуть.

Тож взявши міцніше качалку в руки я швидко підійшла до дракона.

— Що таке? Сирнички не сподобались? – з усмішкою запитую, знову роблячи невинне обличчя, тільки скалку ховаю за спину.

— Та я!! Я дракон, ти повинна мене слухатись. Якщо я сказав солодкі сирники, то такі мали мене чекати на столі – кричить, упевнена міг би вогником плюватись, точно б ним скористався.

Що ж думаю зараз самий раз, щоб познайомитися з моєю качалкою.

Тож довго не думаючи б'ю його поміж вуха.

— А тепер ти послухай. Мене звати Марічка, і я нікому нічого не винна. Особливо такому драконові як ти. А якщо ти чогось не зрозумів, я можу повторити урок – стримано промовляю та кручу у руці качалку.

Едік дивиться то на неї то на мене, здається з ним уперше в житті так розмовляли. Та нічого я зможу з нього зробити нормально виховного дракона.

— Я на тебе в суд подам! – гарчить, що ж здається потрібно повторити наш урок.

Качалка знову цілує його поміж вуха, від чого він одразу ж хапається за голову. Симулянт.

— Погрожуєш судом отримаєш качалкою. Не слухаєш мене, також дістанеш качалкою. Ти сам мене обрав, тож насолоджуйся Едуарде Драконовичу – з усмішкою промовляю та дивлюсь як дракон чухає голову.

— Це ми ще подивимось – бурчить собі під ніс та йде геть ображено вселяючи хвостом.

Задається я розгнівала дракончика.