Олівія Дейлі - Попелюшка для Дракона — Мільярдера , Олівія Дейлі

О 6:00, я як міс пунктуальність вже стояла під воротами розкішного будинку. 

Мій погляд зупинявся на кнопочці виклику охорони, яка була зроблена з золота. Так саме із золота. Мій новий бос полюбляє таким бавитись, нещодавно по новинах прогримів скандал. Наш любий дракон, на ім'я Едуард, замовив статую по своїх мірах, і була вона з чистого золота. 

Даю ще декілька секунд та поправивши рюкзак на плечах натискаю на кнопку. 

— Ось якого вам не спиться – пробурмотів собі під ніс — Хто та до кого? А ну як до кого. Ось казав не треба було дивитись ще одну серію Кайдашів, але ж ні коли я сам себе послухаю – знову бурмотів сам собі охоронець. 

— Я нова попелюшка вашого боса – голосно промовляю, а на моєму обличчі з'являється щира усмішка. 

— Для чого так кричати? Люди такі люди. Зараз відчиню, але попереджаю Едуард Драконович спить – обрубуючись промовляє. 

За декілька хвилин ворота відчиняються і переді мною з'являється крокодил у милій рожевій піжамі. Ледь стримуюсь, щоб не розсміятися, не кожного дня таке побачиш. 

— У кольорів не має гендеру – піднявши праву лапу гордо промовляє, а лівою запрошує мене зайти. 

Не гаючи ні секунди, швидко проходжу повз крокодильчика та направляюсь до будинку. А то ще можу образити крихку натуру, а мені ще сніданок готувати. Добре що моя качалка зі мною, з нею мені нічого не страшно. 

Маю відзначити що у дракона дуже красивий сад, та й сама територія неймовірна. Шкода що власник такий впертий, що ніхто до нього й за гроші б не завітав. Тільки я та й крокодил, о це компанія. 

Двері будинку були відчинені, зайшовши в середину я мов потрапила на виставку. На стінах висіли десятки картин відомих художників. 

Я тихенько зайшла на кухню де на мене вже чекала записка на столі. 

" Інгредієнти для сирників у холодильнику. Я люблю, щоб вони були ніжними та солодкими, але не занадто. Також свіжовичавлений апельсиновий сік, а ще щоб сирнички прикрашали ідеально викладені малинки" 

— Я тобі такі сирнички приготую, що ти їх на довго запам'ятаєш – говорю про себе. 

Найпершим ділом дістаю качалку, я її навіть червоним бантиком перев'язала. Ну щоб отримав поміж вуха по особливому, це ж все-таки перший робочий день. 

Дістаю миску та висипаю весь сир туди. Хтось там хотів солоденьких сирничків, шкода що цукру я не помітила, що ж будуть з сіллю. Не жалію її, сиплю чим більше, а ось ванільний цукор я знайшла. Уявляю як приємно будуть пахнути ваніллю сирники. 

— Ех Едік, не ту ти собі попелюшку вибрав – з усмішкою промовляю перемішуючи сир.