Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

залишають на волі.

Каладін обм’як, і Лопен, приспівши, підхопив його збоку, а Тефт підтримав під іншу руку. Всередині відчувалася порожнеча.

«Інколи життями треба жертвувати задля вищого блага…»

— Дякую, — сказав він Далінарові. — Дякую за довіру.

— От бачиш, солдате, інколи я таки слухаю, що мені кажуть, — промовив Холін. — А тепер повертайся в табір і відлежуйся в ліжку.

Каладін кивнув.

— Сер? Обережніше там, на Рівнинах.

Далінар похмуро всміхнувся.

— Це вже як вийде. Зате нині я принаймні маю чим зарадити можливій появі вбивці. Останнім часом ми розжилися стількома Сколкозбройцями, що я розсудив: не взяти одного й собі було б нерозважливо. — Він обернувся на схід і примружився. — Навіть попри відчуття, що володіти ним… якось неправильно. І звідки воно в мене взялося? Я, певне, просто сумую за старим…

Великий князь відіслав Зброю.

— Йди, — мовив він і рушив до свого коня — туди, де великий князь Ройон приголомшено витріщався на Амарама, який чвалав геть у супроводі пів сотні своїх охоронців.

***

Так, у підзорну трубу Садеас розгледів, що до Холіна долучалася армія під Аладаровими знаменами.

Він опустив свою оптику й довго-довго просидів мовчки — аж стільки, що його охоронці (й навіть дружина!) знервовано завовтузились. Але їхнє занепокоєння було безпідставне.

Садеасове роздратування вляглося.

— Нехай накладуть там головами, — сказав він. — Усі четверо. Йалай, підготуй для мене звіт — я хочу знати… Йалай?

Та, стрепенувшись, глянула на чоловіка.

— Все гаразд?

— Я просто замислилася, — відказала вона з відстороненим виразом на обличчі. — Про те, що принесе нам майбутнє…

— Воно принесе Алеткару нових великих князів, — промовив Садеас. — Підготуй мені перелік васалів, які годяться на заміну тим, хто поляже в Далінаровій експедиції. — Він віддав вістовому підзорну трубу. — А доки вони не загинуть, не робімо нічого. Схоже, все закінчиться тим, що паршенді таки вб’ють Далінара. Аладарові дорога туди само, а решту цієї наволочі хай поглине Геєна.

І Садеас, розвернувши коня, продовжив прогулянку, демонстративно сидячи спиною до Рівнин.

 

 

 

 

77. Довіра

 

Одною із загроз, які пов’язані з використанням такої потужної зброї, стане потенційне заохочення тих, хто пізнає� свій Нагель-зв’язок. Варто ретельно уникати ситуацій, за яких відповідні суб’єкти зазнаватимуть сильного стресу, або ж готуватися до наслідків їхньої потенційної Інвеститури. З Діаграми, мостина 27: 6-й абзац

 

Чотири армії ринули на плато, наче ріка, яка раптом прорвала дамбу. Шаллан дивилася на цю картину, сидячи в сідлі, — схвильована й збуджена. Її невеличкий почет охоплював Васу та його людей, а також покоївку, Маррі. Прикметно, що Ґаза досі не було, а Васа запевняв, що не знає, куди той подівся. Шаллан, певне, варто було глибше вивчити питання, пов’язане з його кредиторами. Але ж вона була така заклопотана… Буря забирай! І як-то їй буде на серці, якщо він так і не з’явиться?

Доведеться зайнятися цим пізніше. Бо сьогодні дівчина долучалася до дечого надзвичайно важливого — історії, яка розпочалася багато років тому, коли Ґавілар із Далінаром уперше вирушили полювати на Нічийні пагорби. І ось наставав заключний розділ — їхня місія, що мала з’ясувати істину та визначити майбуття Розколотих рівнин, паршенді й, могло статися, самого Алеткару.

Шаллан нетерпляче пришпорила мерина, але той, попри всі її понукання, спокійно взяв із місця тихою ступою.

От буреклята тварина!

До неї, верхи на Чистокровному, підрисив Адолін. Красень-ришадіум під ним був чисто білий — не попелясто-сірий, як деякі з бачених, а по-справжньому білий. І яка ж несправедливість, що скакун у нареченого був вищий! Адже Адолін і так рослявіший, тож на його жеребця мала б сісти Шаллан.

— Ти що, навмисне підсунув мені цього тихохода? — буркнула дівчина.

— Звісно.

— Дала б я тобі ляпаса, але не дотягнуся.

Княжич гигикнув.

— Ти ж казала, що тобі бракує досвіду наїзниці — от я й підібрав конячку, яка має купу досвіду їзди. Повір, що ти за неї ще спасибі скажеш.

— Я хочу розпочати нашу експедицію, пустивши скакуна величним алюром!

— То пускай.

— Він надто повільний.

— Формально кажучи, повільність алюру не скасовує його величі.

— Формально кажучи, ми ходимо ногами, а не пальцями ніг. То, може, відріжемо тобі кілька, щоб довести цю тезу?

Адолін засміявся.

— Ну, якщо ти натомість не чіпатимеш обличчя…

— Не мели дурниць — воно мені до вподоби.

Той зблиснув широкою усмішкою (бо шолом Сколкозбруї висів прив’язаний до луки, щоб не псувати Адолінові зачіски). Шаллан чекала, що він якось відповість на її репліку, але княжич мовчав.

Ну й гаразд — саме цим він їй і подобався. Добротою, шляхетністю, щирістю. Нічого, що він не хапав зірок із неба або… або чим там іще міг похвалитися Каладін. Вона цього навіть сформулювати не могла — то про що ж тут балакати?

«Він палкий і рішучий, але стриманий, не поривчастий, бо здатен приборкувати внутрішній гнів. А ще по-своєму принадно гордовитий — не бундючний і пихатий, як ясновельможний, а спокійний і впевнений у собі. Його вигляд немовби нашіптує: хай хто ви — або чого досягли — а мене ви не скривдите. І не переробите.

Ось який він — як вітер і скелі».

Шаллан зашарілася, бо зовсім прослухала Адолінові слова.

— Що, перепрошую?

— Кажу, в Себаріала є карета. Може, тобі ліпше долучитися до нього?

— Бо я, мовляв, надто тендітна, щоб їхати верхи? — спитала Шаллан. — Хіба ти не чув, що я здолала ці провалля пішки та ще й у розпал великобурі?

— Ну ні, ходити пішки — не те саме, що їхати верхи. Я маю на увазі, що властивий цьому способу пересування дискомфорт…

— Дискомфорт? — перепитала дівчина. — А звідки ж йому взятися? Якщо така їзда кого й стомлює, то хіба що коня.

Адолін округлив очі.

— Е-е… я що, мелю дурниці?

— Ти ж казала, наче їздила верхи.

— Еге, каталася на поні в батьковому маєтку, — підтвердила вона. — На манежі, по колу… Та-а-ак, вираз твого обличчя наводить на думку, що я ідіотка. Гаразд, коли відчую цей твій «дискомфорт», то пересяду до Себаріала.

— Ліпше до того, як відчуєш дискомфорт, — промовив Адолін. — Скажімо, за годину.

Такий поворот роздратував її, але не рахуватися з досвідом княжича Шаллан не могла. Ясна свого часу дала визначення дурня як людини, котра ігнорує інформацію, бо та не узгоджується з бажаним результатом.

Тож дівчина притлумила роздратування й насолоджувалася поїздкою. Як на мобільність і маневреність окремих підрозділів — як-от шеренги списників, кавалькади писарок і рекогносцирувальні роз’їзди попереду — армія загалом рухалася повільно. Далінар мав шість важких механізованих мостів, а також узяв із собою всіх колишніх мостонавідників, які несли простіші настили, скопійовані з тих, що зосталися в Садеаса. От і добре, бо в Себаріала мостонавідних команд було всього одна, друга та й край.

На якусь мить Шаллан дала собі посмакувати особистий тріумф — адже той таки вирушив у цю експедицію.