Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Себаріал, — приголомшено повторив Далінар. — Та він не висилає військ навіть на ближні вилазки, де немає загрози паршенді. То чого б це він прислав їх тепер?

Ройон знизав плечима й похитав головою.

Далінар розвернув Баского й порисив до війська, яке наближалося. Ройон узяв із нього приклад, і великі князі проскакали повз Адоліна з Шаллан, які їхали біч-о-біч у супроводі кожне своїх охоронців. Що ж до Ренаріна, то він, звісна річ, був далі, з мостонавідниками.

Шаллан сиділа на коні, який належав Адолінові, — грацильному мерині, що поряд Чистокровного здавався карликовим. На ній була дорожня сукня на кшталт тих, яким надавали перевагу жінки-вістові (з розрізами до пояса ззаду та спереду), а під сподом — легінси (власне, шовкові рейтузи, але жіноцтво називало їх інакше).

За ними їхала чимала група вчених і картографок Навані, а також подвижник Ісасік — королівський картограф. Жінки передавали одна одній мапу, яку намалювала Шаллан, а Ісасік, задерши носа, гордо скакав осторонь, демонстративно не зважаючи на їхні похвали мистецтву дівчини. Далінар, якби його воля, охоче залишив би цю публіку в таборі — але не міг. Хоч кожна писарка, що виступала з ним, ставала ще одним людським життям, яке він наражав на ризик. А що найгірше, поміж них була й Навані, бо князь не мав що заперечити на її логіку: «Ти ж запевняв, наче Шаллан нічого не загрожує — тож не загрожує й мені».

Дорогою назустріч Себаріаловим військам Далінара наздогнав Амарам — у Сколкозбруї й золотистому плащі, що розвівався за спиною. Під ним був чудовий бойовий скакун — із тих, що правлять шинам за ваговозів — але поряд Баского він усе одно скидався на поні.

— Це Себаріал? — спитав Амарам, указуючи на військо, яке підступало.

— Схоже на те.

— Може, відправимо його назад?

— Навіщо?

— Бо він ненадійний, — пояснив Амарам.

— Наскільки мені відомо, він дотримує слова, — заперечив Холін. — Хоча про решту я й такого сказати не можу.

— Дотримує, але тільки тому, що ніколи нічого не обіцяє.

Далінар, Амарам та Ройон підрисили до Себаріала, який вийшов із екіпажа, що їхав попереду війська. В кареті на війну… Що ж, хай там як, а навіть це не уповільнить їх більше, ніж усі оті писарки. Власне, Далінарові й самому не завадило б підготувати кілька карет: коли експедиція почне набридати, Навані зрадіє можливості подорожувати з комфортом.

— Себаріале? — спитав замість привітання Холін.

— Далінаре! — озвався товстун, затуляючи очі дашком долоні. — Ти, схоже, здивований.

— Що є, те є.

— Ха! Я приїхав би вже з-за одного цього. Правда, Палоно?

Далінар заледве розгледів, що в кареті сиділа й жінка — у величезному модному капелюшку й сукні з лискучого краму.

— Ти й утриманку із собою береш? — здивувався Далінар.

— Ще б пак. А чом би й ні? Якщо ми зазнаємо поразки і я загину, її все одно вишпурнуть. Словом, вона наполягла, що поїде зі мною. Буреклята мегера! — Себаріал упритул підступив до Баского. — Далінаре, старий, у мене таке відчуття, що ліпше триматися коло тебе. Там, на Рівнинах, щось станеться й запалить світанок нових можливостей.

Ройон фиркнув.

— Ройоне, — кинув Себаріал, — хіба ти не мав би ховатися десь під столом?

— Може, й так — аби подалі від тебе.

Той засміявся.

— Добре сказано, стара ти черепахо! Що ж, може, ця поїздка й не виявиться невимовно нудною. Вперед, коли так! До слави й іншої нісенітниці. А якщо здобудемо багатства, не забудьте вділити мені мою частку! Я прибув сюди раніше за Аладара, і цього не можна скидати з рахуби.

— Раніше…

Далінар здригнувся, озираючись на табір, що прилягав із півночі до його власного.

Там на Розколоті рівнини ви́сипало військо в Аладарових кольорах — білому й темно-зеленому.

— Чого-чого, а такого я ніяк не очікував, — зізнався Амарам.

***

— Можна спробувати влаштувати переворот, — сказала Йалай.

Садеас обернувся в сідлі до дружини. Їхні охоронці розси́палися прилеглими пагорбами й були досить далеко, щоб не чути, про що гомонять великий князь із княгинею, насолоджуючись «верховою прогулянкою». Насправді ж подружжя хотіло ближче поглянути, що за плантації розбив Себаріал, прирізавши собі землі на захід від таборів.

Йалай дивилася перед собою.

— Коли Далінар, а з ним і Ройон — його єдиний прибічник — поїдуть із таборів, ми могли б увірватися в Шпиль, стратити короля й посісти престол.

Садеас, розвернувши коня, глянув повз табори далеко на схід — туди, де на Розколотих рівнинах заледве виднілося Далінарове військо, що збиралося виступати.

Переворот. Останній засіб. Плювок в обличчя старому другові Ґавілару. Нічого, він і перед цим не зупинився б. Буря забирай — не зупинився б!

От тільки в такому кроці не було потреби.

— Далінар затіяв цю дурну експедицію й незабаром загине — потрапить в оточення на Рівнинах і буде розгромлений, — промовив Садеас. — Тож переворот нам ні до чого: якби знаття, що він у неї таки вирушить, ми навіть не підсилали б того твого вбивцю…

Йалай відвела очі. Із замахом справді не склалося, й вона вважала це серйозним мінусом собі. Сам план був розроблений ювелірно — але ж усього не передбачиш. На жаль, їхня спроба не увінчалася успіхом, і тепер їм доводилося діяти обережніше щодо…

Побачивши, що до них скаче вістовий, Садеас розвернув коня й насупився. Охоронці пропустили юнака, і той вручив Йалай листа.

Княгиня прочитала, що там пишуть, і її обличчя спохмурніло.

— Тобі це не сподобається, — сказала вона, підводячи очі на чоловіка.

***

Далінар пришпорив Баского й понісся рівниною, розполохуючи рослини, які ховалися в нірки. За кілька хвилин такого галопу його військо зосталося позаду, а попереду постало новоприбуле.

Аладар сидів верхи й озирав свою армію. На ньому був фасонистий однострій — чорний із брунатно-бордовими смугами на рукавах і такою само шийною хустиною до пари. Довкола нього аж кишіло солдатів — його армія була чи не найбільшою на Рівнинах. Та що там — буря забирай! — тепер, коли чисельність Далінарових сил скоротилася, Аладар мав найбільше війська без жодних «чи не».

А ще він був палкий прихильник Садеаса.

— Далінаре, як нам ліпше діяти? — спитав Аладар, коли той під’їхав до нього. — Виступимо всяк сам по собі, через різні плато, а потім зустрінемось — чи однією велетенською колоною?

— Чому? — спитав Далінар. — Навіщо ти тут?

— Ти так довго й палко переконував нас долучатися — а тепер дивуєшся, що хтось таки дослу́хався?

— Не «хтось», а саме ти…

Аладар тісно підібгав вуста, а потім глянув Далінарові у вічі.

— Ройон і Себаріал — двоє найбільших із-поміж нас боягузів — вирушають на війну, а я залишуся в таборі, щоб ті виконували Пакт помсти без мене?

— Решту великих князів це начебто не бентежить.

— У них, певне, ліпше із самообманом, ніж у мене.

Аж раптом уся запеклість Аладарових заперечень — а він був у перших рядах антихолінської коаліції — постала в іншому світлі. «Він сперечався із самим собою, — збагнув Далінар, — бо давно побоювався, що я маю рацію».

— Садеасові це не сподобається, — зауважив Холін.

— Нехай іде в бурю — я не його власність. — Аладар помовчав,