Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

Дальші розділи статті описують, як отець Совачов та церковний комітет назбирали понад 19 тисяч рублів для нової церкви, без іконостасу, що іконостас для неї вже замовлений в Києві та що ікони будуть копіями ікон Воло-димирського храму в Києві.

Наступні розділи описують сам акт посвячення нової церкви: «Скромна сільська урочистість посвячення нової церкви почалась ще 2 листопада. Ввечері собором п’яти священиків: декана Кирила Андрієвського, отця Івана Міхновського, який прослужив у Турівці близько 50-ти років, отця Івана Тарасевича, колишнього вчителя місцевої школи отця Володимира Міхновського, уродженця села Турівки, та настоятеля отця Якова, в сослужінні диякона, відправлено всеночну службу. Урочиста соборна служба почалась на заході сонця, при блищанні сотень свічок, тихий мелодійний спів парафіяльного хору привів людей в молитовне почуття...»

Друга частина статті опису є урочистості посвячення церкви на другий день, коли приїхало більше священиків та прибула маса народу із сусідніх сіл. Тут автор підсумовує промови, виголошені на урочистостях священиками та мирянами, підкреслюючи заслуги пароха Якова Совачова, що доводився авторові статті шваґром. «Побажаємо, щоб новий храм, воздвигнутий на трудові лепти, проіснував довго, приносячи втіху та ізливаючи благодать Святого Духа на парафіян» — так закінчив свою статтю о. Володимир Міхновський, брат ідеолога.

Аналізуючи цю статтю, ми бачимо, що її автор аж двічі (не без гордості) згадує про знайомство свого батька з істориком України Маркевичем. Підкреслює, що давня церква була в українському стилі і що навіть нова церква матиме ікони, скопійовані в Києві. Тут же дає приблизний час служби свого батька в Турівці, а про себе каже, що він теж народився в Турівці. Назагал стаття кидає ясніше світло на родинне тло і на характер сільської громади та церкви, де народився, молився, виростав та формував свій світогляд ще молодий Микола Міхновський, майбутній ідеолог.

Про батька ідеолога, о. Івана Міхновського, маємо ще такі додаткові дані: 1863 рік, 11 травня — нагороджений набедреником від єпископа.

1875 рік — уповноважений від Прилуцького повіту на Третім полтавськім єпархіальнім з’їзді.

1875, листопад — призначений членом деканатської ради в Прилуцькім повіті.

1876, травень — як учитель релігії в школі села Турівки нагороджений 50-ма рублями від Полтавської єпархіальної шкільної ради.

1888, липень — назбирав 15 руб. на будову Успенської церкви в Переяславі.

1889, липень — під час об’їзду своєї єпархії Полтавський єпископ відвідав Турівку і про отця Івана Міхновського записав у своєму нотатнику: «Старец, но служит хорошо. Представил девять хороших поучений».

1890 рік — в газеті «ПЕВ» було офіційне повідомлення: «Згідно з проханням, 28 травня 1890 р. звільняється у відставку священик церкви Всіх Святих, села Турівки, Прилуцького повіту, Іван Міхновський, з наданням йому права священнослужіння за згодою настоятеля церкви». Треба думати, що відхід на пенсію був спричинений тимчасовою слабкістю здоров’я.

1893 рік — як священик-емерит дістав від єпархії 160 рублів пенсії.

1894-1899 рр. — в газеті «ПЕВ» за 1 та 10 вересня 1899 р. надруковано статтю о. Григорія Прихожого «Село Ивановка и его храмы». Іванівка — це село на півдні Хорольського повіту, засноване запорожцем Іваном Піковцем, який тут і церкву поставив на честь Івана Многостраждального. З плином часу село перейшло до Остроградських, тоді до графів Безбородьків, через продаж до Туманських, а від них (по заповітові) до Леоніда Олександровича Милорадовича (1841-1908), що був київським віце-губернатором (1878), подільським губернатором (1879-1882), почесним мировим суддею Київської та Вінницької судових округ та власником понад 21000 десятин землі на Чернігівщині, Полтавщині та Поділлі. Крім Іванівської та Троїцької церков у цім селі, 1894 р. згаданий Милорадович побудував у своїй садибі власну домову церкву на честь Покрови. Ця домова церква була доволі багата, майже всі прикраси в ній були срібні, деякі напрестольні хрести прикрашені самоцвітами, ікони високої мистецької вартості. Автор статті пише: «Більше як чотири роки в цій церкві правив відставний священик, шановний дід Іван Міхновський, який має 78 років від роду». Ця дата дозволяє точніше встановити рік народження батька ідеолога. Цікаво те, що будучи ще 1862 р. членом російського консульства у Штуттґарті, згаданий Леонід Милорадович перебував під секретним наглядом жандармерії за його «українофільські симпатії». Можливо, цей спільний знаменник пояснює, чому старий о. Іван Міхновський служив у домовій церкві Милорадовича.

1903 рік, 2 березня — старий о. І. Міхновський в церкві Всіх Святих в Турівці перехрещує на православний обряд «австрійського підданого із міста Львова Каспера Жуковського і його дружину Антоніну».

1904 рік — газета «ПЕВ» за 1 червня повідомляла, що «4-го травня 1904 р. помер відставний священик-пенсіонер церкви Всіх Святих, села Турівки, Прилуцького повіту, Іван Міхновський». Прожив він приблизно 83 роки.

1908 рік. Вже post mortem газета «Полтавские губернские ведомости» в листопаді 1908 р. офіційно повідомляла, що «29 листопада 1908 р. на публічному торгу в Прилуцькім повіті, в селі Турівці, при Іллінському хуторі буде продаватись 15 десятин орної землі, яка належить покійному священикові Іванові Івановичу Міхновському, за його борг дворянинові Кривуші в сумі 2500 рублів. Цю позичку було зроблено 12 липня 1903 року». Сергій Шемет у своїй посмертній згадці про Миколу Міхновського пише, що батько ідеолога мав 17 десятин землі [20]. З цього виходить, що о. І. Міхновський мав 15 десятин на полі та 2 десятини біля своєї хати. Зрозуміло, що священик не міг сам зорати 15 десятин землі, він її рентував, за що й оплачував науку своїх синів Миколи та Гаврила в Київському університеті. Ціль позички в 1903 р. нам невідома, і невідомо, чи родина Міхновських відкупила ту землю, заплативши борг. Одначе, згідно з С. Шеметом, Микола Міхновський мав у Турівці свій «батьківський поріг» ще й у 1917-1918 рр., де й перебував у час першої російсько-комуністичної навали на Лівобережжя.

Переяславський повіт

Село Козинці. Павло Міхновський був тут парохом принаймні від 1888 р. до 1905 р.

Містечко Березань. Володимир Міхновський служить тут парохом Михайлівської церкви в роках 1907-1913. На власне прохання в 1914 р. переведений до Преображенської церкви міста Переяслава. Від 1915 р. — член управи Переяславської духовної школи. Він закінчив Київську семінарію в 1906 р., після того був парохом у селі Калинівці Роменського повіту. Впродовж 19061907 рр. збирав на Роменщині церковну старовину (начиння, книги, ікони, одежу), яку передав до новоствореного Полтавського єпархіального музею. Для історичного задокументування тут треба згадати, що наприкінці 1907 р. згаданий церковний музей мав вже понад 800 одиниць експонатів, а Полтавський краєзнавчий музей мав у тому часі