Хорхе Луїс Борхес - Сім вечорів

з такими нескінченними й непевними словами, як Бог, Божество, чи з теорією Василіда{147} про триста шістдесят п’ять еманацій гностиків. Ми, однак, можемо прийняти ідею убутного Божества, яке мусить зліпити цей світ із суперечливого матеріалу. Так ми дійдемо до Бернарда Шоу, який мовив: «God is in the making» («Бог у процесі творення»). Бог — це щось, що не належить минулому й, певно, не належить майбутньому: Він є Вічністю. Бог може бути майбутнім: якщо ми шляхетні, навіть якщо ми розумні, просвітлені, ми допоможемо творити Бога.

Сюжет «Непогасного вогню» Велса{148} продовжує лінію Книги Йова, і герой письменника схожий на нього. Під дією анестезії герою сниться, буцімто він потрапляє до якоїсь лабораторії. У вбогому приміщенні працює якийсь старий. Цей старий — Бог, і Він вочевидь сердитий. «Я роблю що можу, — каже Він, — але матеріал кепський». Зло — це неподатливий матеріал, з яким працює Бог, добро ж у лагідності. Але в перспективі добру судилося перемогти, і воно перемагає. Не знаю, чи віримо ми в прогрес, гадаю, так — принаймні у формі Гетевої спіралі: йдемо і повертаємося, але в підсумку стаємо кращими. Як можна говорити таке у наш повний жорстокостей час? Зараз людей беруть у полон, відправляють до в’язниці, можливо, до концтаборів, але беруть ворогів. За часів Александра Македонського здавалося природним, коли військо переможців убивало всіх переможених, а переможене місто стиралося з лиця землі. Доказом сказаного є такий незначущий факт: нас цікавить, що думали кабалісти. Наш розум відкритий, і ми готові вивчати не тільки розум, а й дурість інших, забобони інших. Кабала не лише музейний експонат, а й свого роду метафора мислення.

Я хотів би зупинитися зараз на одному міфі, на одній з найцікавіших легенд кабали. На легенді про голем, що надихнула Майрінка{149} на знаменитий роман, який надихнув мене на вірш. Бог бере грудку землі (Адам означає червонозем), вдихає в неї життя й створює Адама, який для кабалістів стане першим големом. Він був створений за допомогою божественного слова, за допомогою подиху, що оживив його; й оскільки в кабалі мовиться, що ім’я Бога — це все П’ятикнижжя, але всі літери перемішані, то якщо хтось взнає ім’я Бога чи то дійде до Тетраграматона{150} — імені Бога, що складається з чотирьох літер, і зуміє правильно його вимовити, то він зможе створити світ, а також голема, людину.

Легенди про голема чарівно використав Гершом Шолем{151} у книзі «Символізм кабали», яку я щойно прочитав. Гадаю, це найбільш чітка книга на цю тему, бо переконався, що шукати оригінальні джерела майже марно. Я читав чудовий і, сподіваюсь, точний переклад (оскільки, звичайно, не володію івритом) Леона Духовного{152} «Книги Творіння» («Сефер Єціра»{153}). Читав переклад «Книги Осяяння» («Зогар»{154}). Однак ці книги були написані не для того, щоб навчати кабали, а щоб її навіювати; щоб учень, який вивчає кабалу, читаючи їх, почувався більш упевнено. Вони не розкривають усієї правди, як і опубліковані й неопубліковані трактати Аристотеля.

Повернімося до голема. Вважається, що, якщо якийсь рабин взнає таємне ім’я Бога й вимовить його над глиняною фігурою людини, та оживе й зватиметься големом. В одній з версій цієї легенди на чолі голема пишуть слово емет, що означає «правда». Голем росте. У певний момент він стає таким великим, що господар не може дотягнутися до нього. Рабин просить, аби голем зав’язав йому поворозки на черевиках. Той нахиляється, і рабину вдається дмухнути й стерти алеф — першу літеру слова емет. Залишається мет, смерть. Голем розсипається на порох.

В іншій легенді рабин чи кілька рабинів-чарівників створюють голема й посилають його до іншого вчителя, здатного створити його, але далекого від таких суєтних справ. Рабин звертається до нього, однак голем не відповідає, бо йому не дано говорити й розуміти. Рабин висновує: «Ти — витвір чарівників; зробися знову порохом». Голем падає й розсипається.

І нарешті легенда, яку переповів Шолем. Кільком учням (одній людині не до снаги вивчати й розуміти «Книгу творіння») вдається створити голема. Той народжується з кинджалом у руці й благає своїх творців, аби вони його вбили, «бо якщо я житиму, можливо, мене обожнюватимуть як ідола». Для Ізраїлю, як і для протестантизму, ідолопоклонство — один з найтяжчих гріхів. Вони вбивають голема.

Я переповів деякі легенди, але хочу повернутися до початку, до цієї теорії, що видається мені гідною уваги. В кожному з нас є частка божественного. Цей світ вочевидь не може бути творінням Бога всемогутнього та справедливого, але він залежить од нас. Таким є урок, який заповідає нам кабала поза тим, що вивчають історики й філологи. Як і видатна поезія Гюго Се que dit la bouche d’ombre[66], кабала породила теорію, яку греки називали apokatástasis[67], — згідно з нею всі істоти, в тому числі Каїн і Демон, повернуться після тривалих перевтілень, щоб злитися з божеством, з якого вони колись виникли.

Сліпота

Під час моїх численних, аж надто численних лекцій я спостеріг, що люди надають перевагу особистому над загальним, конкретному над абстрактним. Тому я почну з власної скромної сліпоти. Скромної передусім тому, що одне моє око сліпе повністю, а друге частково. Я досі можу розрізняти деякі кольори, можу розрізняти зелений і синій. Є колір, який ніколи не зраджував мене, — жовтий. Пригадую, хлопчиком (якщо моя сестра тут, вона також це пригадає) у зоопарку в Палермо я надовго зупинявся біля певних кліток — це були клітки тигра й леопарда. Я зупинявся перед золотом і чорнотою тигра; жовтий колір супроводжує мене і зараз. Я написав вірш «Золото тигрів», у якому оповідаю про цю дружбу.

Я хочу перейти до факту, загалом відомого, хоча й не певен, що його можна поширити на всіх. Люди вважають, нібито сліпий замкнений у якомусь чорному світі. У Шекспіра є рядок, що підтверджує цю думку: «Looking on darkness which the blind do see»[68]. Якщо розглядати чорноту як пітьму, рядок Шекспіра хибний.

Один з кольорів, за яким сумують сліпі (принаймні я), чорний; інший — червоний. «Червоне і чорне» — дві барви, яких нам бракує. Я мав звичку спати у повній темряві, тож тривалий час мені було некомфортно спати у цьому оповитому зеленавим чи синявим світі, трохи освітленому туманом, яким є світ сліпої людини. Я волів би