Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

- Дитинство було прекрасне, я на цій гойдалці проводила напевно весь час,- якраз проходимо повз неї.

-Я теж любила тут сидіти, а сад на задньому дворі ще є?

-Є, але мама немає часу та сад заріс дуже сильно. Навіть лавочку біля яблуні прийшлося викинути, Як мама була казала, що вона своє вже відслужила.

-Шкода, я часто там ховалася цілими днями з книгами,- мовлю я коли ми ближче підходимо до дверей.

-Ооо, тато вже вдома,- відкривши двері будинку вона побачила взуття та зробила такий висновок,- Проходь скоріше, не стій в дверях.

-Діанко, це ти?,- чути голос тата з кімнати.

-Зараз зробимо татові сюрприз,- каже пошепки до мене та кладе перед мною тапки, голосно відповідає на запитання,- Так, тато. А ти де?

-Доню, який я радий, що ти вже повернулася,- не помітивши мене в темній кімнаті коридору міцно обіймає сестру та зависає поглядом на мені,- Катерино…

-Д-ддоброго дня,- вдалося ледве вимовити хоч якісь слова, бо в грудях пече нестерпний біль, а в горлі зібрався клубок сліз, які ось-ось не втримаються та зірвуться з моїх очей.

-Сююрприиз,- каже Діана відходивши від тата,- Зі мною приїхала Катя, ти б бачив як я її довго вмовляла,- не замовкає сестра,- Катю та проходь ближче, що ви так двоє застигли? Тато ти що не радий?

-Неочікувано… - розвернувся та попрямував до кухні.

-Тато, ти чого? Це ж Катюша. Ти, що не впізнав її ?,- навздоганяє його, щоб запитати, а я так і стою як закамʼяніла,- Сонце, та не стій на порозі. Проходь ближче,- каже вже мені, а я з великим трудом переставляю ноги та прямую за сестрою.

-Тато, ти, що навіть не обіймеш Катю?,- все ж навздогнала його на кухні. Де він доставав з тумбочки алкоголь та чарку.

-Як не впізнав?,- холодно та байдуже споглядає на мене,- Звичайно, хоч ти вже стала така доросла.

-Чому ти достав горілку? Ти ж ніколи не пʼєш!,- дивується вона, а я не можу повірити її словам. Він не пʼє? Від коли це?

-Розумієш, Діано,- наливає повну чарку горілки та за один раз випиває кривившись,- Є великий привід.

-Який?,- не витримую вже я, як він наливає другу чарку,- Чи ти знову взявся за старе?

-Не забула…,- єхидно починає сміятися та перевертає чарку знову в себе.

-Катю, ти про що?,- губиться геть сестра, бачу її наляканий погляд,- Тато. Про, що вона говорить? Ти, що її колись бив?

-Діано, закрий свій рот! Що ти таке кажеш?,- знервовано кричить в наш бік.

-Не кричи на неї! Вона ж нічого не зробила поганого. А може краще не будеш пити та кричати на нас, а спокійно поговоримо,- намагаюся  триматися, хоч і серце впало в пʼяти від страху.

-Ти ще будеш мене повчати?,- випиває ще одну дозу алкоголю та підходить ближче, звертається до Діани, - Дурепо, ти взагалі навіщо цю погань сюди притягнула?

-Тато? Вона ж моя сестра!,- крізь сльози говорить вже вона.

-Ця нечисть?,- хватає мене чим сильніше за шию та міцно стискає, що аж важко дихати,- Ти хочеш сказати от це твоя сестра?,- кричить вже голосніше, а я не можу нічого зробити ледве достаю ковтки повітря, намагаючись віддерти його руки від себе.

-Тато!! Що ти робиш?,- підбігає ближче та намагається розʼєднати нас, щоб мене врятувати. А тато хватає мене сильніше за волосся іншою рукою відпустивши горло та чим дужче кидає вперед під свої ноги. Я лечу на колінах майже на середину кухні, коли падала чолом зачепившись за край столу відчула сильний удар. Проводжу долонею по голові звертаю увагу на кров.

-Запамʼятай, Діано, ця почвара,- показує на мене, а я ніяк не можу віддихатись та на колінах тримаюсь за своє горло.

-Тато…?,- бачу як з її очей починають падати сльози.

- Ніколи! Чуєш мене, Діано?,- починає сильніше та голосніше кричати дивившись то на неї, то на мене,- Ніколи! Ця паскуда, ніколи не була тобі сестрою!,- говорить зі всією ненавистю та підходить ближче до мене, знову хватає мене за волосся. Починає тягнути силою до дверей. Мої крики, сльози та біль нікому не відчуваються. А я ніби повернулася в ті часи як він мене збивав ременем до нестерпного болю.

-Тато! Що ти робиш? Перестань!

-Що тут відбувається? Вікторе! Вікторе!,- чується мені знайомий голос мами.