Аріна Громова - Чому ти нас зрадив?, Аріна Громова

=21=

- Я не зовсім розумію, чого ти від мене очікуєш, - пробурмотіла, відчуваючи себе в глухому куті. - Боюся, я ніколи не...

- Іро, я хочу тільки одного, - твердо вимовив Клим. - Зробити так, щоб ти назавжди забула свого виродка-чоловіка. Не важливо, яке рішення ти приймеш, все одно буду поруч.

Розмова з Молотовим залишила мене в змішаних почуттях.

Нові стосунки? Зараз? Цього точно не уявляла.

Зрозуміло, що Клим дуже цікавий і привабливий чоловік. Від нього ніби випромінюється упевненість, спокій. З такою людиною ніби за кам'яною стіною.

Але хіба про свого чоловіка я думала інакше?

Знову ці думки. Досить. Не хочу згадувати про Арсанова.

Я присіла на диван, дістала телефон, щоб переглянути, чи немає важливих повідомлень. Переживала, чи не залишилися якісь заборгованості по квартирі. Від моїх родичів можна було чекати найрізноманітніших "сюрпризів".

Мобільний запіщав - і я подивилася на екран.

Дивно.

Насупилася і похитала головою.

Мабуть, якась помилка. Відкрила повідомлення, потім зайшла в банківський додаток. Знову все переглянула.

Нічого не змінилося.

На мій рахунок прийшла величезна сума грошей.

Тут навіть більше, ніж залишили бандити.

Як таке можливо? Ні, це точно чиясь помилка. Ймовірно, якась велика компанія припустилася промаху.

Я зателефонувала в банк.

- Ні, Ірино, жодної помилки, - запевнив мене оператор у службі підтримки. - Гроші надійшли на ваше ім'я.

- Звідки?

- Цього ми підказати не можемо.

- Як же так? Я ні від кого не чекала грошей. Несподівано приходить божевільна сума, а я навіть не розумію звідки.

Оператор не дав жодної зрозумілої відповіді. Поклавши слухавку, раптом зрозуміла, що сталося.

Лютий. Ну звісно. Хто ще міг би перерахувати мені таку суму?

Роздратування піднялося всередині.

Я б у будь-якому разі зазирнула до Уляни. А він продовжує намагатися мене купити. Що за людина? Точно не чує "ні". До чого ж схожий на Арсанова...

Ось знову.

Колишній чоловік не виходив із голови.

Скільки часу має минути, щоб я назавжди забула про цього покидька?

Залишок дня минув у турботах про дітей і в роботі по дому. Наступного ранку я поїхала до Уляни. Сподівалася, там буде Лютий.

Нехай забирає свої гроші. Мені ніякої оплати за спілкування не потрібно.

Однак бандита в клініці не виявилося.

Ми з Улею добре провели час. Година пролетіла дуже швидко, а потім я заквапилася додому. Малюки чекали, надовго залишати їх із нянею не хотілося.

На виході з палати мені зустрівся Лютий.

- Нам потрібно серйозно поговорити, - затримала його в коридорі.

- Вирішила, яку плату хочеш? - запитав він.

- Так, ще вчора, - насупилася. - Жодної. Тому дуже прошу вас негайно скасувати переказ грошей на мою карту.

- Чого? - здивувався він. - Який переказ?

- Не вдавайте, ніби нічого не розумієте. Більше ніхто не міг переказати на мій рахунок таку божевільну суму.

Показала йому банківський додаток.

Але Лютий поводився так, ніби не мав до цього жодного стосунку.

- Я на твою карту нічого не відправляв, - сказав він. - Але ідея хороша. Якщо ти сама найближчим часом не скажеш, як тобі віддячити, так і зроблю.

- Ні, ні, припиніть, - замотала головою. - Навіть не думайте.

- Уперше бачу, щоб хтось так боявся великих грошей, - усміхнувся.

- Якщо це не ви, то... знайдіть тоді, хто надіслав мені таку суму. Це й буде ваша подяка.

- Не піде, - відмовився Лютий. - Хто відправив - проб'ю. Але подяка має бути нормальна, а не "на відвали".

Нехай так. Зараз це мене не хвилювало.

Усі думки крутилися навколо іншого. Хто і навіщо відправив мені гроші? Велика сума - велика небезпека.

Я не вірила в подарунки долі. Більше нікому та нічому не вірила.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно