Єфремова Анастасія - Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія

Глава 18

***Олексій***

Хвилинне мовчання заповнює собою весь салон машини. Напевно раніше воно мене б бентежило. На фоні продовжує грати приємна серцю музика. Думки плинуть до Лізи. Відчуття до неї це не просто захоплення молодичкою. Вона ніби ввійшла мені під шкіру. Боже, я її кохаю. Як же кепсько, що вона не трапилась в житті раніше, можливо все було б по іншому. Так само грає приємна моїй душі та серцю пісня. Через долі секунди сирена Машиного голосу вибиває плин думок і повертає до гівняної реальності.

– Льоша, в якому сенсі в тебе хтось є? Як ти міг? Я стільки років із тобою разом! Я народила тобі доньку і зараз чекаю на другу твою дитину і ти мене зраджуєш!

- Припини кричати, від тебе вуха закладає. Я думав чесно тобі зізнатися, це було б найкращим рішенням. Маш, зізнайся хоча б собі, ти мене вже давно не любиш, я ж  своєю чергою не відчуваю до тебе колишніх почуттів. Не кривитиму душею. Вчора вдень я думав про розлучення, але твоє зізнання, друга дитина перекреслила мої плани. - я не знаю що ще сказати.

- Ти мій чоловік, мій і тільки мій - волає в істериці Маша - І ні з ким ділити тебе я не збираюся. Льоша, я люблю тебе і хочу все виправити, тим паче ми пов’язані ще однією дитиною. Давай все кинемо і поїдемо звідси. Ти забудеш свою, а я забу... Дбати про тебе краще буду. Що скажеш?

- Мені треба подумати, можливо, це хороший варіант, але Маша, в наших з тобою відносинах це нічого не змінить. Почуття вже покинула нас обох. Якщо ми й продовжимо жити разом, то не як чоловік із жінкою.

 

***Маша***

Та що за фігня відбувається? З обох боків обломи. Тому різко дружина стала потрібна, ну гаразд, він хоча б мужик. А Льоша то що? Це ж що за жінка, що з моєї мямлі викроїла майже чоловіка?   Та я все життя тримала його міцно замість каблука і в себе під п’ятою. Сволота, тварюка тупа... ну нічого, я щось придумаю. Ти в мене ще не будеш знати в який куток забігти.

- Льоша, а де ця працює?

- Маша, ми не говоритимемо про неї та не називай її так. Цілком достатньо вже сказаного.

- Візьми відпустку, побудь зі мною. Котику, ми так давно не були разом. Я сумую за тобою в ліжку – я не сумую, хоч він як коханець і не поганий, та інтерес пропав вже давно -   Поїхали до заміського будиночка, купимо сиру, вина, займемось коханням - ну давай, погоджуйся довбень, я не можу залишитись одна -  Тобі раніше так подобалися наші вилазки з дому, моя білизна з мереживом…

- Маша, ти все вірно кажеш воно мені подобалось, а як ти розумієш, це минулий час.

- Відвези мене додому – сука.

 

***Ліза***

- Ти як, люба? – втираю сльози з обличчя

- Добре, дякую за увагу, Нелі! - Не можу я зізнатися тобі, як паршиво я себе почуваю. Коли я побачила її, цю чарівну жінку, то зрозуміла, що зі мною він просто грав. Який же він негідник, як можна зраджувати такій богині? -Скоро привезуть їжу, я хотіла б покликати ще медсестер до нас.

- Єлизавета, може, відсвяткуємо ввечері у мене, у відділенні не так зручно, а вдома є гарне вино і величезна зала. Ліз, ти подумай.

*мелодія телефону

- А ось і доставка. Дякую за пропозицію, Нелі. Можливо, наступного разу, якщо я тут ще працюватиму.

- А якщо ні? Ти просто так викреслиш Нелі зі свого життя, а Єлизавето? Ах ти, мале бісеня! - Усміхається мені Нелі - Та й взагалі, мої двері завжди для тебе відчинені. Я жінка у віці, квартира у мене велика. Тож якщо захочеш сховатися від усього світу, просто приходь.

- Дякую, це дуже багато для мене значить.

*відчиняються двері

- Ліз, а що, торт ще не нарізаний?

- Скоро все буде, Лілю.

- Валентинівно.

- Лілю Валентинівно, а чашку свою ти помила? - Єхидненько запитує Неллі.

Вислизаючи з кабінету, спотикаюся об Льошу.

Він обхопив мене своїми ручиськами, аби я тільки не впала. Мені відразу згадались його теплі обійми та невимовної краси очі, що так п’янко дивились на мене. Вже на мої очі навертаються сльози.

- Вибачте - крадькома вимовляю я і біжу в далечінь лікарняним коридором.

 

***Олексій***

- Ліз ... - Не встигаю навіть домовити, як вона забігає за поворот.

Увійшовши до ординаторської, спостерігаю чашки з чаєм та торт.

- А що за свято, пані?

- Олексію Михайловичу, так у нашої Єлизавети день народження. Зараз святкуватимемо. Я звичайно пропонувала у мене відзначити, але вирішили наступного разу.

- Не розумію, до чого їхати до Нелі Іванівни? Та й взагалі працюю з вами 8 років разом, але мені таких пропозицій від Вас Неля не надходило.

- Досить, Ліліє. Своє рішення я обговорювати не маю наміру. І попрохаю - мене звати не Неля, а Нелія.

Бажання слухати безглузді намагання розпочати сварку в мене нема.

- Пані, мені потрібно у справах.

Звичайно, я не знав про день народження Лізи. Звісно, я міг подивитися у документах, але що зараз це змінить. Ні, я розумів, що колись же вона народилась… Телепень.  Швидко замовляю букет квітів, сподіваюся, цей букет вона не викине в серцях. Їсти тортик я все ж таки відмовився, аби своєю присутністю не нервувати Лізу.

Після роботи забравши букет, приїжджаю до неї додому. Як я сподіваюся, що її мами не буде вдома і я зможу нормально привітати Лізу. Взяв ще цукерки та величезного зайця, не впевнений, що вона їх любить, але пройти повз нього не зміг.

- Вибачте, чи не могли б ви впустити мене в під'їзд? - Звертаюся я до бабусі біля під’їзду.

- А в яку квартиру ви йдете? Я тут всяким двері не відчиняю!

- В 14.

- То ти до Олі? Для Лізки старуватий.

- Я до Лізи, ви відчините?

- Це ти вирішив Лізі букет принести замість вчорашнього? Правильно, вона так убивалася безглузда, збираючи його на подвір'ї. А я ще кажу не плач мила, у твоєму житті ще стільки квітів буде. Це мені вже квіти бачити тільки на вінку, але зі стрічкою, це навіть гарно.  А як ви вважаєте?

– Ліза збирала вчора квіти?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍