Кіра Шарм - Ти - моя!!!, Кіра Шарм

21.1

Нам потрібна хвилина, щоб влетіти в номер, як ураган, що зірвався з котушок. Саманта сама зриває з мене футболку, а я ледве тримаюсь, щоб не розірвати її сукню.

- Не поспішай, - з легкою хрипотою шепоче вона, захоплюючи мене за собою на ліжко. – У нас уся ніч попереду…

Стискаю її неймовірні груди, вже уявляючи собі, що буду з ними витворяти. Ніч в одні ворота буде такою спекотною, що як би іскри не полетіли, спалюючи на хрін весь цей мотель! І не можу! Тому що перед очима відразу спалахують величезні блакитні очі! От хрінь! І погляд цей її сьогодні... Такий задурманено-щасливий...

- Вибач, Саманта, - акуратно відсторонююся, намагаючись не образити. - Не вийде.

Отакої херні у мене в житті не було! І ні, справа не у фізіології, з нею якраз усе дуже навіть нормально! Справа в голові! Тому що раптом чомусь стає гидко. Від самої думки про чужі губи, не кажучи вже про інше.

- Перегорів? - вона неквапливо опускає ручку до моєї ширінки. - Не розумію ... - шепоче здивовано, натикаючись на мою дуже бойову готовність.

- Я… - куйовджу волосся, і сам не знаючи, що їй сказати. - Справа не в тобі…

- Все ясно, - поправивши сукню, Саманта граціозним стрибком стала на ноги і пішла до бару. Плюхнувши в дві склянки коньяку, мовчки підійшла і тицьнула один мені в руки. Так само мовчки сіла поруч і почала повільно пити.

- Дай мені вогню, Бурін, - нарешті ніби прокинулася вона, заговоривши якимсь незнайомим, низьким і хрипким голосом. – У сумочці. Вона десь... Загалом, десь дорогою до ліжка.

Ну так. Ми влітали і не дивилися особливо на всі боки.

Сумочку я знаходжу майже біля вхідних дверей. Зітхаючи, нахиляюся, виймаючи з неї запальничку та цигарки. А все ж могло бути зараз так чудово! Якби не одна скалка, яка якимось дивом проїла в мені якусь чорну дірку! І так само, зараза, глибоко засіла, що й не висмикнеш!

Саманта закурює, жадібно втягуючи дим. А після відкидається на подушки.

- А знаєш, Бурін, я тобі навіть заздрю, - шепоче вона тихо, дивлячись у стелю.

- Чому? Тому, що мені дісталася найсексуальніша дівчина світу, а я не зміг зайнятися з нею коханням? Тут не заздрити треба, а до психіатра звертатися!

- Ой, Бурін, ну, до чого тут психіатр? - махає рукою Саманта, злегка скривившись. - Він все одно тобі не допоможе!

Ну чому ж? Може, пігулочек яких-небудь дасть, які виб'ють із мозку одну зовсім не потрібну там особу?

- Це кохання, Бурін, - тихо вимовляє Саманта. – І мені дуже шкода, що то не я.

- Любов, кохання? – я тихо сміюся у відповідь. Яке там кохання? Наслання, пристрасть якась  ненормальна, - згоден! Але щоб ось так прямо і кохання? Ну ні!

- Ти що, навіть ще сам не зрозумів? - Саманта дивиться на мене здивованими очима. - Та в тебе цей діагноз на чолі написано!

- Я тебе, звичайно, обожнюю, Саманта, але давай без таких висновків, - бурчу у відповідь.

- А, - киває вона головою. - Все ясно. Нерозділена любов. Виходить, ми з тобою в одному човні?

Здається, мені щойно зізналися у почуттях. А я, як дурень, навіть не знаю, що відповісти. Та й взагалі, що можна сказати дівчині, яка щойно була готова тобі віддатися, а ти все зіпсував? Краще промовчати, щоб не робити їй ще болючіше. Краще б я взагалі не чіпав Саманту сьогодні!

- Ну, то борись, Бурін, ти ж чемпіон! - Саманта знову вислизнула з ліжка, опустивши на тумбочку вже порожню склянку. - Не чекай, поки вона сама на тебе впаде! - відчинивши балконні двері, вона вийшла на повітря і знову закурила.

А я так і залишився сидіти на ліжку, як ідіот, розуміючи, що їй зараз, мабуть, у тисячу разів болючіше, ніж було мені в цій підворітті біля гуртожитку. І навіть сказати нічого…

- Мені важко це прийняти, - трохи хрипко промовила вона, повернувшись. - Але, знаєш, я буду рада, якщо в тебе все складеться, - Саманта провела пальцями на мою губу. - Я буду в тебе вірити, Бурін, хоч і не обіцяю, що прийду на весілля, - підхопивши сумочку, вона швидко вийшла з номера. Навіть раніше, ніж я спромігся подякувати за її таку велику душу.

Здається, у цей момент я втратив найпрекраснішу дівчину, які тільки існують. І заради чого? Заради якогось дивного наслання? І з чого Саманта раптом вирішила, що це кохання?

Злегка охренівши від того, що сталося, почуваюся якось взагалі нереально. Голова порожня і, здається, трохи крутиться, а тіло, ніби по ньому лупцювали всю ніч, - не болісно, ​​ні, так, чимось тупим, і тепер воно, наче ватне.

Ніколи зі мною такого ще не траплялося. Та я навіть уявити собі не міг, що ось так просто сам, САМ, усуну від себе найсексуальніше наслання з усіх, коли-небудь мною бачених!

Але обличчя новенької, яке прямо-таки стоїть перед очима, явно говорить про те, що в мене з'явилося зовсім інше наслання, і воно, як наркотик, витісняє з голови та з мого життєвого простору решту жінок. І що тепер? Так буде завжди? Я став моральним імпотентом?

Розреготався б зараз над цим, але мені жодного разу не смішно. Здається, ліки від цієї дівчинки мені не знайти.

Дорогі друзі!

Якщо книга подобається, підтримайте її лайком, пліззз!

І підписуйтесь на автора, - буде ще багато-багато цікавого!

Цілую.

Ваша Кіра.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно