Ангеліна Кріхелі - Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі

Що вона так тримається за цей страшний образ? З її зростом, а він встиг переконатися у своїй правоті вже неодноразово, і рисами обличчя могла б бути красоткою.

Зрозумівши, що від нього чекають відповіді, квапливо кивнув головою.

- В обід ми зможемо поговорити з вами. Радий скласти вам компанію.

Не знаючи, що ще додати, швидко увійшов до свого кабінету. Радісна усмішка блукала по його обличчю, передчуття буяло кров.

Аліна, що залишилася в приймальні, розгублено дивилася йому вслід. Здається, знов щось зробила не так. Складно жити незручній людині, не встріваючи постійно в якісь неприємності.

Тітка Нюра, гуркотячи відром, майже ввалилася до кабінету. Грізно зиркнула на неї з-під чола.

- Час вбирання, - буркнула вона.

Дівчина глянула на годинник. Прибирання завжди починалося пізніше або вже закінчувалося на той час. Ох, здається, тітка Нюра чула їхню розмову. Або ще гірше, лише частина розмови. І неправильно витлумачила її.

- Тітка Нюр...

Аліна дбайливо взяла жінку за руку, зупиняючи. Набула незадоволеного промовистого погляду, що вимагав негайно відпустити її.

- Ви, мабуть, слухали нашу розмову зараз...

Вона терпіти не могла недомовленості, що породжувала численні домисли та конфлікти.

- Та чого там... - кинула старенька, невдоволено підібгала губи. - Справа не моя. Та тільки ти, дівко, пам'ятай, що з чужим короваєм щастя не збудуєш... Хоч і не до вподоби мені його Маринка.

Аліна потягла жінку за собою, ледь не силоміць сідаючи на диван і переходячи на шепіт.

- Ви все неправильно зрозуміли, - палко зашепотіла дівчина. - Це діловий ланч.

- Ділову їжу, - хмикнула прибиральниця, - можна і в офісі з'їсти, а не по кафе ходити.

- Тітонько Нюра, я дещо знайшла у звітах. І мені треба показати це начальникові. Але так, щоб побачив лише він.

Вона благаюче глянула на жінку перед собою, мовчки просячи їй повірити. Бабуся, здається, починала розуміти і пом'якшуватися. Навіть винувато відвела убік погляд.

- А я вже подумала, що помилилася в тобі... - пробурмотіла вона пробачливим тоном.

- Я б, напевно, теж так подумала, - посміхнулася Аліна, уявивши собі ситуацію збоку. Та ще картинка виходить: закохана секретарка та кобель-начальник. - Не можу вам всього сказати. І ви не кажіть нікому, гаразд?

Тітка Нюра закивала головою.

- Я, до речі, спитати хотіла. Чому вам так Марина не до вподоби? І, здається, вибачте, взаємно...

- Не люблю неохайних людей, - якось неоднозначно відповіла вона і характерно підібгала губи, даючи зрозуміти, що більше ні слова на цю тему не скаже. Приємно, але непросто говорити з людиною, що уникає пліток.

Аліна замислилась. Дивно. Марина завжди така доглянута. Про що ж тоді каже тітка Нюра? Адже очевидно не про зовнішність.

- Давайте я чай вам заварю, - дбайливо запропонувала колишня модель, спіймавши себе на думці, що це набагато приємніше, ніж у малозрозумілих і неприйнятних для життя клаптях позувати на камеру.

Зморшкувате обличчя співрозмовниці прикрасила лагідна посмішка подяки. А цієї зморшки не було минулої розмови, зазначила для себе Аліна.

Душа стиснулася в грудочку. Десь так далеко змінюються і старіють найрідніші люди. А вона знову не може бути поряд.

Спочатку треба було нескінченно працювати, щоб вони зуміли вибратися з бідності та могли сплатити лікування батька. У їхньому містечку це було неможливо навіть за допомогою двох-трьох робіт.

Принаймні у неї не вийшло.

Потім була пов'язана зобов'язаннями за контрактом. А тепер повернення додому взагалі загрожувало б небезпекою коханим людям.

Тяжко зітхнувши, Аліна піднялася з дивана і попрямувала до столика з чайним приладдям. Тітка Нюра провела її задумливим поглядом.

Їхні мирні та затишні посиденьки тривали недовго. До приймальні з якимись несуттєвими новинами влетіла Марина. Бабуся під пристойним приводом поспішила ретируватися, викликавши цим у Аліни сумну посмішку.

Потім з'явилися чергові партнери на переговори. Закипіла бурхлива трудова діяльність.

У кафе вони з Максимом так і не потрапили до обіду.

Він винувато заглянув їй у вічі, просячи перенести розмову на пізніший час. Аліна похмуро кивнула. Рішучість повідомити неприємну новину не танула, але хвилювання наростало.

Наприкінці робочого дня він попросив її затриматись та поговорити. Секретар тільки шепнула, боязко озираючись на всі боки:

- Ви маєте побачити ці документи.

Для цього їй довелося стати навшпиньки. Максим на мить забув, як дихати, відчуваючи тепло її дихання на вусі. Прокашлявшись, щоб приховати хвилю емоцій, чоловік так само тихо запропонував їй повернутися в офіс вночі, якщо це дійсно настільки важливо.

Запропонував, не надто сподіваючись на згоду. І раніше, ніж встиг збагнути, що говорить і робить.

Аліна на секунду задумалася, зважуючи цінність інформації, яку мала і терміновість необхідності ухвалення рішення. Потім кивнула головою.