Ангеліна Кріхелі - Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі

- Діда... - знову покликала Аліна.

Вона потай зробила копії документів, що викликали підозри, і потягла додому для детального вивчення вкотре.

Зателефонувала Роману, вперше за час очікування звісток від нього зважившись на дзвінок. Абонент поза зоною дії мережі.

Розклавши по поличках вголос усі деталі мозаїки, знайдені нею в безладно ведених дотепер документах, вона сіла на підлозі поруч із собакою. Їй потрібна була порада рідної людини.

Вона усвідомлювала, що помітила все правильно. Але боялася когось обмовити. Адже люди, які складали звіти, могли не помітити нестиковку тільки з двох причин: некомпетентність або особиста зацікавленість. І те, й інше для фірми вкрай згубно.

Дідусь мовчав. Пес із співчуттям повів очима в її бік, і тільки.

- Так, значить? – сумно сказала дівчина. - Гаразд, сама розберуся. Я, звісно, не геній економіки. Але з логікою на двох якось упораємося. А ти мовчи, раз говорити не хочеш. Тільки потім не вмикай розумника заднім числом...

Провокація не вдалася. Відповіддю, як і раніше, було мовчання та мірне сопіння цуценя німецької вівчарки.

Аліна втомлено притулилася до стіни.

- Може, я все ж таки збожеволіла? Ох, дідусю... бабусю... я так за вами сумую...

Ніжно потріпала по холці Голда, він радісно, але ліниво вильнув хвостом.

Дівчина перебралася в крісло і ще раз вивчила всі документи, які викликали підозри.

***

- Максиме, доброго ранку! - гукнула вона начальника, щойно він увійшов до приймальні, що перетворилася за час її роботи на нормальний осередок людської праці.

Долоні від хвилювання спітніли і вона намагалася непомітно витерти їх об тканину просторої спідниці.

- Мені треба з вами серйозно поговорити. Наодинці.

Макс зупинився біля її столу. Здивовано підняв брови на цих словах. Глянув їй у вічі, зрозумівши, що трапилося щось надто важливе та серйозне. Але все ще намагався зберігати жартівливий настрій.

- Вас все ж таки переманили конкуренти?

Аліна розгублено поглянула на шефа.

- Ні, чому ви вирішили?.. - побачила його посмішку при серйозному погляді. Вкотре обсмикнула себе - погано бути людиною зовсім без почуття гумору.

- Тоді ви вагітні та збираєтесь у декрет? Тільки цур я тут ні до чого! - підняв руки вгору, наче здаючись. - Я б запам'ятав таке ... - Прямий погляд чоловіка безуспішно намагався проникнути їй у серце. Побачивши, як вона насупилася сердито, поспішив додати: - Вибачте! Іноді не встигаю зупинитися і жарти виходять...

- Вульгарними, - з похмурою готовністю підказала секретар, ображено дивлячись на нього.

- Я не хотів зачепити ваші почуття. Жарт скоріше ставився до мене. Ну та це дрібниці!

Дівчина спохмурніла ще більше.

- Співчуваю Марині, якщо чиясь вагітність від вас - дрібниця. - пролунала красномовна пауза, під час якої Макс приголомшено розглядав її обличчя.

Чому в першу зустріч вона здалася йому такою жахливою? Перед ним стояла гарна самодостатня жінка, гідна поваги.

- І це не жарт. Але не моя справа, звичайно, - буркнула Аліна, заступаючись за шкільну подругу за її відсутності.

Після таких його випадів набагато легше було зрозуміти дратівливість Марини, яка останнім часом буквально кидалася на всіх. І, як на зло, партнер Максима з бізнесу затримувався через якісь проблеми з відкриттям другої філії в іншому кінці країни. Можливо, якби він був тут, однокласниця отримала більше уваги нареченого і обидва вони поводилися б спокійніше і стриманіше.

- Я зрозумів, здаюся, - сумна усмішка ковзнула по його обличчі. Він жестом руки показав на свій кабінет.

Аліна похитала головою.

- Мені, на жаль, дуже добре було чути у приймальні все, що ви говорили своїй нареченій про мене у першу зустріч.

- Аліночко, я ж вибачився, - Максим втомлено потер лоба, опускаючи голову. - Зараз я нізащо б на світі не сказав усього цього. Ви настільки незамінні для мене, що у відділі кадрів вже є договір для вас. Контракт на п'ять років із зарплатою вдвічі більшою за обумовлену спочатку суму. Я, правда, дуже ціную ваш внесок у компанію. Як мені ще загладити свою провину?

Аліна здивовано дивилася на боса. Цікаво, коли він збирався сказати їй, що випробувальний період достроково завершено?

- Можете запросити мене до кафе, - тихо сказала вона.

Максим підняв голову.

- Ви зараз серйозно кажете?

- Діловий ланч цілком підійде, щоб поговорити справді наодинці, - відповіла дівчина.

Максим від радості мало не підстрибнув. Щось дивне творилося з ним останнім часом. Побачивши її хотілося гори згорнути, довести, що вартий уваги та поваги, заслужити її схвалюючий погляд з-під цих прекрасних жахливих окулярів, які вона так і не погодилася змінити. Хоча оптометрист мало не танцював перед нею з дзеркалом у руках і дуже симпатичними новими моделями. У результаті дівчина викликала сек'юріті, попросивши допомогти молодій людині знайти вихід. Той метнув у Максима невдоволений погляд. Пізніше даремно витрачений час довелося компенсувати переказом на карту грошового дякую.