Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

— Клянуся тобі, — запевнив мене він, віднімаючи келих від рота. — Ми лише відпочиваємо, нічого більше.

— А що передбачає твоя програма відпочинку, коли тобі заманеться його гм, урізноманітнити? Точніше завершити у звичний спосіб. І навіть не заїкайся про те, що я могла б приєднатися! — суворо пригрозила я.

Він зітхнув так драматично, так гірко й фальшиво, що я розреготалася. Гаразд, в якісь моменти я таки знаю його як облупленого. Чи наївно обманюю себе так.

— Ми знайдемо й тобі кого-небудь, — кілька секунд поміркувавши, видав Тоні. В карих очах, котрі наразі скидалися на двійко чистих, чорних, абсолютно точно проклятих діамантів, кресонув лихий хижий ентузіазм.

— Тільки через мій труп, — покачала я головою. — І це зв’язує тобі руки. Ну, хіба що ти надибаєш тут якогось самотнього некрофіла.

— Тоді в нас не так вже й багацько варіантів, Бессі: коли стане геть спекотно, або я відішлю тебе додому, або ми зробимо одне одному послугу.

З підозрою покосившись на нього, я намагалась збагнути, що саме я почула: жарт чи серйозну заяву. Так, можливо після жахливого вікенду у парку химерних розваг, котрий серед інших діснеєвських має нульовий рейтинг, наше взаєморозуміння трохи зламалося. Та якщо він справді в такий спосіб запропонував полагодити його, я відмовлюся.

— Додому так додому, — підсумувала я.

Соретті змовчав, лише гмикнув, та й по тому. За кілька хвилин офіціантка принесла нам чотири чарки текіли, увінчаних дольками лайма.

— Нехай розпочнеться забава, — хлопнувши в долоні, стрепенувся бос.

— Та мені й з шампанським було добре, — відрубала я.

Мені добре відомо, як це відбувається на гулянках в братерстві. Спочатку ти вливаєш у себе все, що горить й п’янить хоча б трошки, а потім або вивергаєш це з себе за кампусом як Везувій, або цілуєшся з першим ліпшим незнайомцем, навіть не спитавши його ймення й не надто переймаючись тим, чи не був він ще хвилину тому отим самим вулканом. З одного боку подібний досвід конче необхідний в житті, з іншого — з ним набуваєш помилок, про які й годі колись згадати. Це якщо розум не підвів й хоч щось відбилося в ньому після цистерни випивки.

— Припини, — наморщив ніс Тоні, вказавши на платформу. — Там розпорошують тільки міцний алкоголь. Варто підготуватись, biscottina, щоб він не вдарив у голову. Вважай це прелюдією. Тобі ж відомо, для чого вона потрібна?

Проігнорувавши його останнє речення, що пролунало з низькими блудливими нотками, я зирнула на відгороджений танцмайданчик. Певно, це перший й одразу ж останній мій похід у «Туман», й потрібно піднятися на нього хоча б на хвильку-другу, щоб Черіті потім вмерла від заздрощів, коли я згадаю мимоволі, як бос запросив мене сюди.

— Ну гаразд, — поступилась я.

На другий шот він розкрутив мене навіть швидше. Здається, колись він бідкався, що геть не вміє торгуватися. Ось із цим я б посперечалася.

Текіла жах яка підступна. Вона як гадюка, що вчепилася в тіло й усюди впорснула свою отруту. Часом просто задурює мізки, часом взагалі тотально затьмарює розум й вимикає його, а в якісь дні штовхає в пащеку голодного лева, та трапляється й таке, що все це стається одночасно. Вона розслабила мене аж настільки, що змусила пересісти ближче до Тоні — відтепер стола як безпечного буфера вже не було між нами, й ми знаходились одне від одного на відстані не довше витягнутої руки. І це не якийсь черговий босів трюк — чомусь мені здалося, що музика погучнішала — чи то він почав говорити тихіше, — тому я й наважилася на такий відчайдушний крок — щоб краще чути Соретті та його роковий акцент, котрий легко запідозрити у кревному зв’язку з гадючим зелом з агави.

Обережно задивляючись на Тоні, який вистукував по коліну пальцями в такт музиці, я намагалась якщо не прочитати його думки, то хоча б приблизно розгадати наміри. О ні, я згодна з ним — краще прийняти трошки міцного алкоголю всередину перш ніж йти танцювати в хмарі, зітканій з нього. Згодна, та не дурна. Я здогадувалася, що за його турботою, хоч і своєрідною, й люб’язністю сьогодні криється щось поки невідоме для мене.

Якщо показати колекціонеру рідкісну річ й завадити заволодіти нею, він ладен буде вдатися до будь-чого, щоб отримати її, чи не так?

Раритетною коштовністю я, звісно, себе не вважала — звідки такому скарбу узятися в Омасі? — та Тоні мав стільки марних спроб засадити мені. Що заважає йому випробувати долю й вдачу сьогодні також? Можливо це взагалі спроба позбутися свідка. Він використав мене, я йому більше не потрібна, і на відміну від класичних злочинців за зброю в нього його прутень, не зашморг, ніж чи пістолет.

Або він знов планує допекти Джасперу, тільки тепер в інший спосіб.

Його справжні мотиви ховались від мене у не менш за текільну густій імлі, та мій хребет аж бренів від передчуття, що не все так просто й той італійський маніпулятор знов скористається якось з мене заради своєї втіхи та задоволення.

Кахикнувши, я відкинулася на спинку диванчика та поцікавилася, кивнувши у бік платформи:

— То зі скількома з них ти злягався?

Бос скорчив кислу мармизу й одразу потягнувся до шампанського — змити неприємний осад від минулих зв’язків, що раптом нагадали про себе. Він вже втамував свій апетит, навіщо їх й далі зберігати в пам’яті?

Я спантеличила його тим питанням, на те й розраховувала. Хай краще перемкнеться на минуле ніж на мене.

Хоча дещо мене й справді цікавило: як він запам’ятовує, із ким в нього був секс, а з ким — ще ні? Не схоже було, що він заходить на друге коло — ще жодного разу я не стикалася вранці з однієї й тією ж дівчиною, завжди з господаревої спальні виходив хтось новенький. Звісно в Нью-Йорку лишилось багацько спідниць, під котрими ще не бували загребущі руки Соретті, та він старанно працював щотижня над скороченням їхньої чисельності.

— Дійсно бажаєш говорити про них? Зіпсувати нам обом відпочинок?
— А чому ні? — знизала я плечима. — Вони ж псують мені ранки. До того ж підчепити мене тобі не вдасться.