Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Класика » Маруся Богуславка, Куліш П. 📚 - Українською

Куліш П. - Маруся Богуславка, Куліш П.

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Маруся Богуславка" автора Куліш П.. Жанр книги: Класика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 39
Перейти на сторінку:
сам на гру­дях ба­чив ра­ну,

Пробиті руці й нозі для до­га­ну»…





ДУМА ДРУГА





Тут зем­ля за­го­готіла,


Наче суд нас­тав ос­танній…


Чутка див­на про­летіла


По руїні пра­вос­лавній.


Не бу­ло та­ко­го ди­ва


І за пра­щурів ве­ли­ких:


Козакам Пре­чис­та Діва


Помогла на турків ди­ких,


Що не зна­ють Бо­га в Тройці


З Бо­го­матір'ю й свя­ти­ми


І в безвірно­му про­році


Чтять ол­жу сер­ця­ми зли­ми.


Золоту га­ле­ру, пов­ну


Оксамиту й зла­тог­ла­ву,


Наші при­вез­ли до­до­му


Богородиці на сла­ву.


Безліч їм Пре­чис­та зла­та


В бе­сур­мен ли­хих нак­ра­ла,


Осліпивши су­пос­та­та,


Талярів на­ла­пу­ва­ла.




«Поки сон­ця, по­ки світу,


Буде лю­дям за що пи­ти -


Не вкло­ня­ти­ме­мось жи­ду,


Дуків бу­де­мо лу­пи­ти!»


І без­ро­зум­на тем­но­та


До Дніпра про­жо­гом ри­не,


Заморочена го­ло­та


Прославляє ди­во див­не.


І ввесь Київ іздриг­нув­ся,


Всі міща­не й підзам­ча­не;


Тільки ти чо­гось на­дув­ся,


Конашевичу-гетьмане!


Спогадав єси про Бай­ду,


Незабутнього вовіки,


Про тяж­ку йо­го до­са­ду


І про жаль йо­го ве­ли­кий.


Не один він з ко­за­ка­ми


Показав тобі до­ро­гу


Придонецькими шля­ха­ми


Ід' мос­ковсько­му по­ро­гу.


Спогадав ти й про Ос­та­па, [116]


Запорозького гетьма­на,


Як йо­го скар­бо­ва ла­па


У Мос­ковську Русь пог­на­ла.


І са­мо­го На­ли­вая,


Що ца­рем зо­вуть п'яниці, [117]


Спогадав єси, як злая


Доля мча­ла ті гря­ниці,


«Там, - ре­чеш ти, - цент­ре жизні


Староруської зро­би­лось,


А в моїй дурній от­чизні


Гайдамацтво загнізди­лось.


І гнізди­ти­меться, по­ки


Пожари та шар­па­ни­на,


Голод, мір, крові по­то­ки


І пов­сюд­ная руїна


Навчать нас в Моск­ву втіка­ти


Від братів своїх ко­ха­них,


Рідним батьком ве­ли­ча­ти,


Кого дер­ли гірш по­га­них…»





І





Сидить один. Вся стар­ши­на май­ну­ла


Назустріч мо­ло­до­му Ко­чу­бею.


Його проміннєм сла­ва об­гор­ну­ла


І зо­ря­вою ри­зою своєю.


«Се цар но­вий сер­дець низько­пок­лон­них.


Тепер ніщо Пет­ро в них Са­гай­даш­ний.


Одніс чен­цям дві ти­сячі чер­во­них,


Козак, в своїй щед­роті не­обач­ний.


Левко сто ти­ся­чей чер­во­них має,


І всіх ки­ян до се­бе при­вер­тає.





ІІ





А міліони, що ко­зацт­во здав­на


За при­во­дом Пет­ра напліндру­ва­ло,


В Си­нопі й Тра­пе­зонті здо­бич слав­на


І в Кафі - се пи­ши те­пер про­па­ло!


Що Ка­фа? За­бав­ка нікчем­на, мар­на,


Козацтво з жар­ту ру­ки в Кафі гріло.


Велике ог­ни­ще там про гетьма­на,


Не про ко­зацькі че­ре­си горіло.


Тепер Пет­ро не п'є, не бен­ке­тує:


Він ду­шу на Гос­по­день суд го­тує.





ІІІ





Тепер ко­зацт­во вже йо­го не лю­бить:


Бо не час­тує зграї горілка­ми.


Тепер Бо­ро­дов­ка їм в тру­би тру­бить,


Що «світ увесь трем­тить пред ко­за­ка­ми»,


І бай­ду­же їм, що для патріарха


Зробив я те, чо­го во­ни не сміли:


Нові пос­та­ли в Русі ієрар­хи,


І на стольцях апос­тольських посіли,


І Русі Русь прос­тер­ла братні ру­ки,


Щоб не бу­ло між ни­ми вже роз­лу­ки.





IV





Мізерне сміттє! Темні гай­да­ма­ки!


Покіль вас мав чим доб­ре трак­ту­ва­ти,


Ви ла­щи­лись до ме­не, як со­ба­ки:


Тепер - хвос­том до іншо­го ма­ха­ти!


Махайте; я піду Москві слу­жи­ти,


Гріхи свої ме­чем по­ку­ту­ва­ти,


Цареві бла­говірно­му го­ди­ти


І ви­со­ко наш руський стяг дер­жа­ти.


Знайду й без вас до­ро­гу до Ос­ма­на:


Султан царсько­го зна­ти­ме гетьма­на!»





ДУМА ТРЕТЯ





Знов зем­ля за­го­готіла,


Мов Дніпро прог­нав по­ро­ги,


Наче бу­ря на­летіла


На гетьманський кіш убо­гий, -


На бу­ди­нок, що був кра­сен


Не уг­ла­ми, пи­ро­га­ми,


Де ко­зацт­во си­тих бра­шен


Наїдалось за сто­ла­ми.


Наїдалось-напивалось


Досхочу, аж до зне­мо­ги,


І тан­ця­ми вго­ноб­ля­лось,


І пісня­ми про по­ро­ги;


І про Ка­фу, про «пу­чи­ну


Християнських сліз і крові»,


Що зро­би­ли там руїну,


Вічну сла­ву ко­за­кові;


І про те, як мо­ре вра­ло


Мов ре­ву­чи­ми ле­ва­ми


І бе­зодні роз­вер­за­ло


Під ко­зацьки­ми чов­на­ми;


І як Юр Свя­тий по хма­рах


Грав ко­нем над ни­ми білим,


Сліпив очі яни­ча­рам,


Додавав ко­зацт­ву си­ли,


Як «обро­ки» й обітниці


Козаки на се­бе кла­ли


І в не­бес­ної ца­риці


У Пе­чорськім ро­бо­та­ли…





І





Не бу­ря, гомін, співи го­лоснії!


Кругом ко­ша-бу­дин­ку роз­ля­га­лись:


То Ко­чу­бею пох­ва­ли новії


Безкраїм мо­рем гуч­но хви­лю­ва­лись.


Іде тріумфом ли­цар між ли­царст­вом;


За ним ве­зуть га­ле­ру зо­ло­тую,


Везуть, тан­цю­ють. Навк­ру­ги з коб­зарст­вом


Ченці співа­ють гур­мом трис­вя­тую.


Волів два­над­цять пар, всі під стрічка­ми,


їх ро­ги вквітчані, як май, квітка­ми.





ІІ





«Стій» - крик­не Ко­чу­бей.


«Чого сто­яти? -


Рекли ченці. - Гей, друзі, до Ус­пен­ня!


Галери жде Пре­чис­та Бо­жа Ма­ти,


Як да­ру за ко­зацьке виз­во­леннє». -


«Ні, се від ме­не бу­де дар ге­рою,


Що вчив ме­не, мов со­ко­ла, літа­ти


Через по­ро­ги по Дніпру й по мо­рю


І на ту­рецькі рин­ки набіга­ти». -


«О свя­то­татст­во!.. Вас ос­во­бо­ди­ла


Пречиста, преб­ла­гос­ло­вен­на Діва,





ІІІ





А ви, в ду­ховній вашій тьмі, го­тові


Дари її щед­рот і бла­го­да­ти


Приносити у при­нос ко­за­кові


І смерт­но­го над вічну поск­ла­да­ти!» -


«Пречиста, не­по­роч­на Діва… Прав­да,


Такої чис­то­ти й не зна­ють лю­де…


І се, в її ім'я свя­те, наг­ра­да


Тому між на­ми ве­лет­неві бу­де,


Що вміє си­лу де­монську кру­ши­ти


І тур­чи­на в йо­го крові то­пи­ти…»





IV





«Ні, дя­ка не наг­ра­да! -


Загукали


Ченці, тер­за­ючи з до­са­ди ря­си. -


Такого ще ко­щунст­ва не чу­ва­ли


Не тільки ко­за­ки, та й сви­но­па­си,


Щоб не­по­роч­ною ко­гось наз­ва­ти,


Якусь мізер­ну, брен­ную лю­ди­ну,


Що «во гре­сях ро­ди­ла грішна ма­ти!» - [118]


«Шкода те­ря­ти до­ро­гу го­ди­ну:


До ме­ду лож­ки вам у нас не бу­де! -


Відрізав їм Лев­ко. -


Гей! Стіймо, добрі лю­де!»





ДУМА ЧЕТВЕРТА





Розчинились у гетьма­на


Рундукові двері


Проти тої зо­ло­тої


Пишної га­ле­ри.


На рун­дук, мов го­луб, вий­шов


Сивий, во­ло­ха­тий.


Се не го­луб во­ло­ха­тий -


Велетень кри­ла­тий.


Перед ним Лев­ко ли­царське


Приклонив коліно:


Так хо­роб­ро­му юнацьке


Серце по­веліло.


«Батьку! Привітай ма­ло­го


Чуру ни­зо­во­го,


Що, бу­ло, тобі сідлає


«Лева» во­ро­но­го. [119]


Привітай, кри­ла­тий ор­ле,


Козака-понуру, [120]


Що, бу­ло, тобі на морі


Грає у бан­ду­ру.


Під твоїм пал­ким натх­неннєм


Я співа­ти вчив­ся,


За твоїм бла­гос­ло­веннєм


З бе­сур­ме­ном бив­ся.


Речі нес­ка­зан­но дивні


Сталися зо мною;


Бо під батьківськи­ми крильми


Я з'учивсь до бою.


І твоя звізда щас­ли­ва


Козакам світи­ла,


Бо не людська. Бо­жа си­ла


їх чов­ни во­ди­ла,


Духом си­ли прес­вя­тої


Й та ду­ша горіла,


Що з ту­рецької не­волі


Нас ос­ло­бо­ни­ла.


Се в о н а тобі га­ле­ру


З чу­жи­ни прис­ла­ла,


Щоб ру­ка твоя невіру


Тяжко по­ка­ра­ла.


Ми ж, стра­тенці бе­сур­менські,


Обреклись об­ро­ком


Нищити краї ту­рецькі


Під ор­ло­вим оком.


Тридцять нас братів спряг­ло­ся


Превеликим го­рем,


В поб­ра­тимстві пок­ля­ло­ся


Перед Чор­ним мо­рем. -


Потіль пла­ва­ти й літа­ти


По мо­рю й по по­лю,


Покіль нас орел кри­ла­тий


Водить

1 ... 28 29 30 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Богуславка, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся Богуславка, Куліш П."