Куліш П. - Маруся Богуславка, Куліш П.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пробиті руці й нозі для догану»…
ДУМА ДРУГА
Тут земля загоготіла,
Наче суд настав останній…
Чутка дивна пролетіла
По руїні православній.
Не було такого дива
І за пращурів великих:
Козакам Пречиста Діва
Помогла на турків диких,
Що не знають Бога в Тройці
З Богоматір'ю й святими
І в безвірному пророці
Чтять олжу серцями злими.
Золоту галеру, повну
Оксамиту й златоглаву,
Наші привезли додому
Богородиці на славу.
Безліч їм Пречиста злата
В бесурмен лихих накрала,
Осліпивши супостата,
Талярів налапувала.
«Поки сонця, поки світу,
Буде людям за що пити -
Не вклонятимемось жиду,
Дуків будемо лупити!»
І безрозумна темнота
До Дніпра прожогом рине,
Заморочена голота
Прославляє диво дивне.
І ввесь Київ іздригнувся,
Всі міщане й підзамчане;
Тільки ти чогось надувся,
Конашевичу-гетьмане!
Спогадав єси про Байду,
Незабутнього вовіки,
Про тяжку його досаду
І про жаль його великий.
Не один він з козаками
Показав тобі дорогу
Придонецькими шляхами
Ід' московському порогу.
Спогадав ти й про Остапа, [116]
Запорозького гетьмана,
Як його скарбова лапа
У Московську Русь погнала.
І самого Наливая,
Що царем зовуть п'яниці, [117]
Спогадав єси, як злая
Доля мчала ті гряниці,
«Там, - речеш ти, - центре жизні
Староруської зробилось,
А в моїй дурній отчизні
Гайдамацтво загніздилось.
І гніздитиметься, поки
Пожари та шарпанина,
Голод, мір, крові потоки
І повсюдная руїна
Навчать нас в Москву втікати
Від братів своїх коханих,
Рідним батьком величати,
Кого дерли гірш поганих…»
І
Сидить один. Вся старшина майнула
Назустріч молодому Кочубею.
Його проміннєм слава обгорнула
І зорявою ризою своєю.
«Се цар новий сердець низькопоклонних.
Тепер ніщо Петро в них Сагайдашний.
Одніс ченцям дві тисячі червоних,
Козак, в своїй щедроті необачний.
Левко сто тисячей червоних має,
І всіх киян до себе привертає.
ІІ
А міліони, що козацтво здавна
За приводом Петра напліндрувало,
В Синопі й Трапезонті здобич славна
І в Кафі - се пиши тепер пропало!
Що Кафа? Забавка нікчемна, марна,
Козацтво з жарту руки в Кафі гріло.
Велике огнище там про гетьмана,
Не про козацькі череси горіло.
Тепер Петро не п'є, не бенкетує:
Він душу на Господень суд готує.
ІІІ
Тепер козацтво вже його не любить:
Бо не частує зграї горілками.
Тепер Бородовка їм в труби трубить,
Що «світ увесь тремтить пред козаками»,
І байдуже їм, що для патріарха
Зробив я те, чого вони не сміли:
Нові постали в Русі ієрархи,
І на стольцях апостольських посіли,
І Русі Русь простерла братні руки,
Щоб не було між ними вже розлуки.
IV
Мізерне сміттє! Темні гайдамаки!
Покіль вас мав чим добре трактувати,
Ви лащились до мене, як собаки:
Тепер - хвостом до іншого махати!
Махайте; я піду Москві служити,
Гріхи свої мечем покутувати,
Цареві благовірному годити
І високо наш руський стяг держати.
Знайду й без вас дорогу до Османа:
Султан царського знатиме гетьмана!»
ДУМА ТРЕТЯ
Знов земля загоготіла,
Мов Дніпро прогнав пороги,
Наче буря налетіла
На гетьманський кіш убогий, -
На будинок, що був красен
Не углами, пирогами,
Де козацтво ситих брашен
Наїдалось за столами.
Наїдалось-напивалось
Досхочу, аж до знемоги,
І танцями вгоноблялось,
І піснями про пороги;
І про Кафу, про «пучину
Християнських сліз і крові»,
Що зробили там руїну,
Вічну славу козакові;
І про те, як море врало
Мов ревучими левами
І безодні розверзало
Під козацькими човнами;
І як Юр Святий по хмарах
Грав конем над ними білим,
Сліпив очі яничарам,
Додавав козацтву сили,
Як «оброки» й обітниці
Козаки на себе клали
І в небесної цариці
У Печорськім роботали…
І
Не буря, гомін, співи голоснії!
Кругом коша-будинку розлягались:
То Кочубею похвали новії
Безкраїм морем гучно хвилювались.
Іде тріумфом лицар між лицарством;
За ним везуть галеру золотую,
Везуть, танцюють. Навкруги з кобзарством
Ченці співають гурмом трисвятую.
Волів дванадцять пар, всі під стрічками,
їх роги вквітчані, як май, квітками.
ІІ
«Стій» - крикне Кочубей.
«Чого стояти? -
Рекли ченці. - Гей, друзі, до Успення!
Галери жде Пречиста Божа Мати,
Як дару за козацьке визволеннє». -
«Ні, се від мене буде дар герою,
Що вчив мене, мов сокола, літати
Через пороги по Дніпру й по морю
І на турецькі ринки набігати». -
«О святотатство!.. Вас освободила
Пречиста, преблагословенна Діва,
ІІІ
А ви, в духовній вашій тьмі, готові
Дари її щедрот і благодати
Приносити у принос козакові
І смертного над вічну поскладати!» -
«Пречиста, непорочна Діва… Правда,
Такої чистоти й не знають люде…
І се, в її ім'я святе, награда
Тому між нами велетневі буде,
Що вміє силу демонську крушити
І турчина в його крові топити…»
IV
«Ні, дяка не награда! -
Загукали
Ченці, терзаючи з досади ряси. -
Такого ще кощунства не чували
Не тільки козаки, та й свинопаси,
Щоб непорочною когось назвати,
Якусь мізерну, бренную людину,
Що «во гресях родила грішна мати!» - [118]
«Шкода теряти дорогу годину:
До меду ложки вам у нас не буде! -
Відрізав їм Левко. -
Гей! Стіймо, добрі люде!»
ДУМА ЧЕТВЕРТА
Розчинились у гетьмана
Рундукові двері
Проти тої золотої
Пишної галери.
На рундук, мов голуб, вийшов
Сивий, волохатий.
Се не голуб волохатий -
Велетень крилатий.
Перед ним Левко лицарське
Приклонив коліно:
Так хороброму юнацьке
Серце повеліло.
«Батьку! Привітай малого
Чуру низового,
Що, було, тобі сідлає
«Лева» вороного. [119]
Привітай, крилатий орле,
Козака-понуру, [120]
Що, було, тобі на морі
Грає у бандуру.
Під твоїм палким натхненнєм
Я співати вчився,
За твоїм благословеннєм
З бесурменом бився.
Речі несказанно дивні
Сталися зо мною;
Бо під батьківськими крильми
Я з'учивсь до бою.
І твоя звізда щаслива
Козакам світила,
Бо не людська. Божа сила
їх човни водила,
Духом сили пресвятої
Й та душа горіла,
Що з турецької неволі
Нас ослобонила.
Се в о н а тобі галеру
З чужини прислала,
Щоб рука твоя невіру
Тяжко покарала.
Ми ж, стратенці бесурменські,
Обреклись оброком
Нищити краї турецькі
Під орловим оком.
Тридцять нас братів спряглося
Превеликим горем,
В побратимстві поклялося
Перед Чорним морем. -
Потіль плавати й літати
По морю й по полю,
Покіль нас орел крилатий
Водить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Богуславка, Куліш П.», після закриття браузера.