Дмитро Стельмах - Фарс-мажор

не доступна тьолка, І я з ревінням розвертаю свою вірну «Яву», І душу мені гріє на плечі нова наколка. А за спиною чути шум ментярської гонитви, Ввімкнули всі сирени й проблискові маячки, Та я про себе промовляю байкерські молитви Про наші мотоцикли, фестивалі і значки. В об'їзд я мчу до подруги, пацанки Маріанни, Що заховає мене завжди від жлобів у формі, Вона живе сама, за церквою Святої Анни, Відсиджусь тихо там і буду знову в нормі. Ну от і відірвалася від скурвлених тварюк, Не вп'ясти фреддікрюгерам у мене кігті, Я знаю ці примочки корумпованих падлюк…

– Дякую, Мар'яно, – урвав я юне обдаровання, – ваш протестний напрям у громадянській ліриці мені зрозумілий. Вам дійсно небайдуже перебільшення повноважень і зловживання службовим становищем працівників ДАІ на наших дорогах. Вам вдалося тонко передати свої ніжні почуття до вашого залізного коня. Ви талановито заповнюєте свою нішу в українській поезії. Римувати ви навчилися майстерно, по всьому видно, ви добре над собою працювали. А які ще теми розкриватимуться на «Останній барикаді» сьогодні?

– А ви підгрібайте на нашу літературну тусовку, – запросила Мар'яна. – Там ви багато прикольного почуєте. Мотря читатиме свої поезії «Перлина», «Навігатор» та «Швеція». Від них у нас в Острозі всі тащаться. Артем Полежака простібається по повній своєю «Баладою про пиво», це буде нумеро уно! Узнаєте, чим живе молода сучасна українська література. Повний атас і безмежний драйв. Сто процентів. І пиво на шару.

– А чим ви сьогодні порадуєте слухачів на Михайлівському майдані, Маріанно? – звернувся я до третьої черниці з кольоровим татуюванням у вигляді вишкіреної кобри на шиї.

– Прочитаю поезії із жіночого циклу «Сповідь грішниці». Там будуть такі мої відомі вірші, як «Студентка», «Гарячий поклик моїх губ», «Ти ще не всі ключі до мене підібрав» та «Для тебе маю я хлиста й кайдани», що вийдуть друком уже цього року. А ще у мене і чоловічий цикл є, «МГБ» називається. Хочете послухати?

– А що це означає – «МГБ»? Радянське Міністерство державної безпеки?

– Ні, це скорочено «Майстер глибокого буріння».

– Заінтригували, ніде правди діти. Ну давайте хоча б «Студентку» для початку, послухаю із задоволенням. А от усе інше разом з «МГБ» краще завтра, на свіжу голову. А я вам і свої почитаю після сніданку.

Маріанна подивилася мені просто у вічі довгим відвертим поглядом, глибоко вдихнула і почала:

Маріанна Покровська СТУДЕНТКА Спочинь у затінку моїх грудей, Пограйся враз набухлими сосками, Торкнися ерогенних зон руками, Забудь про суєту, чужих людей. Не поспішай, не підганяй любов, У нас попереду ще ціла ніч кохання, Ти лиш скажи мені свої бажання, І я сама позбудусь всіх оков. Я перша подарую тобі любощі уранці, Ще перед тим, як станеш ти під воду, Приходь завжди, у будь-яку негоду, Бо ми удвох взаємного тяжіння бранці. Час бігти. Застібаю ґудзики на платті, Ковтаю каву, поспішаю на зупинку, Погляну у люстерко на хвилинку, І думаю весь час про тебе на занятті.

– А ви робите успіхи, Маріанно, – похвалив я. – Зовсім непогано. Щось і я собі у юності такого писав. Добре, що ви не нехтуєте римою, як то зараз повсякчас у нас. А хто вас надихає на таку поезію?

– Чесно кажучи, ви, пане Дмитре. У нас в Острозі ваші вірші з «Ірпінського вісника» стали для мене одкровенням і смислом у поезії. І ваша порада, переказана Мотрею. Ви мій літературний маяк. Дякую вам за такі проникливі слова. Аби ви у нас в академії майстер-клас провели…

– Дайте час, може, і проведу, якщо пані Магдалина запросить, – зніяковів я.

– А ви і мені колись гарну настанову дали, пане Дмитре, – призналася Мар'яна. – І я вас саме таким і уявляла. Досвідченим і в поезії, і в житті. Добре, що ви можете так безкорисливо розкрити себе.

– Ну, нам уже час, дедді, – заквапилась, знітившись, Мотря, і всі троє з гуркотом рвонули до Києва.

Ну, скажу я вам, якщо відкинути всю наносну мішуру, антураж і епатаж, то Мар'яна і Маріанна дуже навіть нічого. Добре, що Емікїх не бачив, бо скільки вовка не годуй, все одно в ліс дивиться. Відразу почав би свої старомодні банальні залицяння, на зразок «дівчата, здається, я вас по телевізору нещодавно бачив».

Через хвилину зайшла Інга.

– Що це за три відьми від нашого будинку від'їхали на червоній чортопхайці? – спитала дружина. – Ти вже як Емік став, так?

– Та це наша донечка до нас приїхала з двома відомими поетесами з Рівненщини. Вчаться разом. У них сьогодні літературний вечір у Києві. А ночуватимуть у нас.

– Як жаль, що я не прийшла раніше, так і не побачила Мотрю, – засмутилась Інга. – Цікаво, як вона зараз виглядає? Все така ж маленька, з двома русявими кісками?

– Саме з ними, –