Глен Чарльз Кук - Чорний Загін

ті, хто воює на нашому боці, бачили Перевертня. Ми всі крутилися перед очима повстанців та Кульгавого. Особливо ти, Елмо. Ще я та Ворон. Корні знайдуть мертвим. В мене таке враження, що хитрощі Перевертня не мали нічого спільного з покаранням Зуада чи ліквідацією місцевого повстанського руху. Боюся, нас підставили в справі Кульгавого. Дуже спритно.

Елмо подобається ставити з себе великого й тупого сільського хлопця, що став солдатом. Але насправді він дуже тямущий. Він не тільки відразу зметикував, що я маю на увазі, а й негайно вписав це у ширшу картину гризні серед Поневолених.

-- Нам потрібно негайно забиратися звідси до бісової матері, поки Кульгавий не виліз з-під уламків. Не тільки з Весла. З Форсберга. Ловець Душ виставив нас на шахівницю, як звичайних пішаків. Ми опинимося поміж двох вогнів.

Він якусь мить пожував губу, а тоді почав поводитися як сержант, верещати на всіх, хто на його думку, рухався недостатньо швидко.

Елмо був солдатом до кісток, тому не піддався паніці. Наш від’їзд не нагадував безладну втечу. Ми виїхали, ескортуючи вози з провіантом, який зібрав дозор Красунчика.

-- Я з’їду з глузду, тільки коли ми повернемося, -- сказав мені Елмо. – Піду й обгризу кору на дубі, чи ще щось такого роду.

Через кілька кілометрів, задумливо додав:

-- Я тут мізкую, хто повинен повідомити новину Сонечку. Док, ти щойно зголосився. В тебе до цього хист.

Тож під час всієї поїздки я сушив собі голову, що сказати Сонечку. Трясця його матері!

На великій розборці у Веслі справа не закінчилася. Неприємності наростали й розходилися, мов круги по воді. Фортуна повернулася до нас сракою.

Поки Кульгавий вилізав з-під уламків, Загребельний розпочав повномасштабну атаку. Він зробив це не знаючи, що його ворог відсутній на полі бою, але наслідки були такі самі. Армія Кульгавого потерпіла крах. Наша перемога виявилася марною. Загони повстанців з гиканням промчали через Весло, переслідуючи прибічників Леді.

Коли настав крах, ми, завдяки передбачливості Ловця Душ, вже відступали на південь, тож нас це не торкнулося. Ми дійшли до гарнізону у В’язі, оповиті славою кількох ефектних перемог, а Кульгавий, з тавром невдахи і залишками своїх сил втік у Клин. Він знав хто поставив його раком, але не міг нічого вдіяти. Його відносини з Леді були надто крихкі. Кульгавому залишалася тільки роль вірної кімнатної собачки. Йому потрібно здобути кілька визначних перемог, перш ніж думати про помсту нам чи Ловцю Душ.

Та мене це не дуже втішало. Скільки ниточці не витися, а кінець завжди буде.

Успіхи запаморочили голову Загребельному настільки, що він не зупинився після того, як захопив Форсберг. Він повернув на південь. Ловець Душ наказав нам залишити В’яз лише через тиждень після того, як ми туди прибули.

Чи був Капітан роздратований тим, що трапилося? Чи був він невдоволений, що стільки людей діяло на свій розсуд, виходячи за межі його наказів? Скажу тільки, що нарядів поза чергою було достатньо, щоб зламати спину вола. Скажу тільки, що королеви ночі у В’язі сильно розчарувалися у Чорному Загоні. Не хочу навіть згадувати про це. Капітан справжній геній, коли мова йде про покарання.

Ми завмерли вишикувавшись в шеренгу. Вози були завантажені й готові до виїзду. Капітан і Лейтенант проводили нараду з сержантами. Одноокий і Гоблін бавилися в якусь гру, змушуючи маленькі примарні створіння воювати поміж собою в кутку табору. Більшість з нас спостерігали й робили ставки на ту чи іншу сторону, залежно від того, як мінялася ситуація.

-- Наближається вершник, -- крикнув чатовий на воротах.

Ніхто не звернув на нього уваги. Кур’єри шастали туди-сюди весь день.

Брама відчинилася. Сонечко почала плескати в долоні. Тоді побігла до воріт.

Через браму заїхав Ворон. Він виглядав так само пошарпаним, як в день, коли ми зустрілися вперше. Він підхопив Сонечко, міцно обійняв її, посадив верхи перед себе і відрапортував Капітану. Я чув як Ворон говорив, що всі його борги сплачені та він не має жодних зобов’язань поза Загоном.

Капітан довго вдивлявся в нього, тоді кивнув і наказав стати в стрій.

Ворон використав нас, але водночас знайшов новий дім. Ми прийняли його в свою сім’ю.

Ми вирушили в дорогу до місця нової дислокації в Клині.

Глава 3: Загребельний

Вітер свистів, гудів і завивав у цілому Мейстрікті. Арктичні бісенята зі сміхом видихали холодне повітря крізь щілини в стінах моєї кімнати. Полум’я лампи танцювало і мерехтіло, та ледь не гасло. Коли мої пальці ціпеніли, я наближав їх до вогню, щоб зігріти.

Міцний вітер дув з півночі й сік гострим снігом. Лишень за минулу ніч нападало понад тридцять сантиметрів. І судячи з усього снігопад не мав наміру припинятися. Це не віщувало нічого хорошого. Мені стало шкода Елмо і хлопців, які саме зараз полювали на повстанців.

Фортеця Мейстрікт. Серце оборонної системи Клина. Взимку морози. Весною болото. Влітку розжарена піч. Пророки Білої Троянди та головні сили повстанців далеко не найбільша наша турбота.

Клин – довга рівнина в формі наконечника стріли, що вказує на південь і знаходиться поміж двох гірських кряжів. Мейстрікт лежить на самому вістрі. Гори направляють стихію і ворогів прямо на нашу цитадель. Наше завдання утримувати цю основу оборонної системи Леді на півночі.

Чому саме Чорний Загін?

Бо ми найкращі. Повстанська зараза почала просочуватися через Клин невдовзі після падіння Форсберга. Кульгавий намагався зупинити її, але зазнав невдачі. Прибирати за Кульгавим Леді відправила нас. Єдиною альтернативою було здати ще одну провінцію.

Чатові на воротах засурмили. Повернувся Елмо.

Ніхто не поспішив йому назустріч. Наші правила вимагають показувати байдужість. Вдавати, що в тебе не перевертається все в животі від страху. Люди виглядали зі своїх схованок на побратимів, що поверталися з завдання. Чи хтось загинув? Чи