Глен Чарльз Кук - Чорний Загін

кам’яних ідоли. Я подумки підганяв Елмо. Мене вчили отримувати задоволення лікуючи, а не нищачи, людське тіло.

Навіть Ворон не справляв враження задоволеного. Безсумнівно, він мріяв, як катуватиме Зуада, але коли дійшло до діла, його порядність взяла верх. В його стилі встромити у ворога ніж і покінчити з ним.

Раптово ґрунт заходив, немов по ньому тупнув якийсь велетенський чобіт. Зі стін та згори посипалася земля. В повітрі піднялася курява.

-- Землетрус! – зарепетував хтось і всі повстанці кинулися до сходів. Перевертень спокійно сидів і посміхався.

Земля затремтіла знов. Я переборов стадний інстинкт і залишився на місці. Перевертень не переймається, то чому я маю боятися?

Він вказав на Зуада. Ворон кивнув, встав і підійшов до нього. Полковник був притомний і переляканий землетрусом. Він видавався вдячним, коли Ворон почав звільняти його.

Велетенська нога тупнула знов. Посипався ґрунт. В одному з кутів завалилася підпора. В підвал почала текти тонкою цівкою земля. Застогнали та змістилися інші балки. Я ледь стримував себе.

В певну мить, під час поштовхів, Ворон перестав бути Черствим. Перевертень перестав бути Корні. Зуад поглянув на них і все зрозумів. Його обличчя застигло, він весь побілів. Так немов у нього було більше причин боятися Ворона і Перевертня, ніж повстанців.

-- Еге ж, -- сказав йому Ворон. – Час розплати настав.

Земля стала дибки. Над нами почувся віддалений грюкіт падаючих стін. Лампи перевернулися й погасли. Від пилюки, яка заповнила повітря, було майже неможливо дихати. Повстанці посипалися вниз по сходах, оглядаючись назад.

-- Кульгавий вже тут, -- сказав Перевертень. Він видавався цілком задоволеним. Він встав і повернувся до сходів. Перевертень знов став Корні, а Ворон – Черствим.

Повстанці набилися в кімнату. В цій тісняві й темряві я загубив Ворона. Нагорі хтось зачинив двері. Повстанці притихли, як миші. Я майже чув, як гупають їхні серця, коли вони напружено вдивлялися в двері і переживали чи таємний вхід добре замаскований.

Незважаючи на кілька метрів землі поміж нами, я чув, як щось рухалося у підвалі над нами. Вжих-стук. Вжих-стук. Звуки ходи кульгавої людини. Мій погляд теж застиг на таємних дверях.

Земля затремтіла ще дужче. Двері з гуркотом розлетілися. Дальній кінець нашої схованки обвалився. Люди кричали, коли їх поглинала земля. Людське стадо металося в усі боки, в пошуках виходу, якого не існувало. Тільки Перевертень та я не піддалися паніці. Ми спостерігали за всім цим з острівця спокою.

Всі лампи потухли. Єдине світло проникало через отвір на верху сходів, оминаючи силует, що стояв там, огидний у самій своїй поставі. Шкіра в мене стала холодна і липка, я весь тремтів. Справа була не тільки в тому, що я наслухався всякого про Кульгавого. Він виділяв щось, від чого я почувався, як арахнофоб, якому на коліна кинули великого, волохатого павука.

Я поглянув на Перевертня. Він був Корні, просто одним з повстанців. Можливо, в нього була якась особлива причина, чому він не хотів, щоб Кульгавий впізнав його?

Він зробив якийсь жест руками.

Яму заповнило сліпуче світло. Я нічого не бачив, тільки чув, як скриплять і піддаються балки. Цим разом я не вагався і помчав з усіма до сходів.

Гадаю, Кульгавий був здивований найбільше з усіх. Він не очікував серйозного опору. Несподіваний прийом Перевертня захопив його зненацька. Натовп налетів на нього перш, ніж він встиг захиститися.

Перевертень і я піднялися по сходах останніми. Я перескочив через Кульгавого, невеличкого чоловіка в коричневому одязі, що звивався на підлозі та зовсім не виглядав на небезпечного. Я розглядався за сходами, що вели на вулицю, коли Перевертень схопив мене за руку. В нього була мертва хватка.

-- Допоможи мені, -- він зацідив чоботом Кульгавому по ребрах і почав котити його через вхід у підвал.

Внизу стогнали люди і просили допомоги. Частина підлоги на нашому рівні почала прогинатися, тоді обвалилася. Скоріше зі страху, що потраплю в пастку, якщо ми не поспішимо, ніж з наміром заподіяти шкоду Кульгавому, я допоміг Перевертню скинути Поневоленого до ями.

Перевертень посміхнувся і підняв великі пальці вгору. Тоді зробив пальцями якийсь жест. Обвал прискорився. Він схопив мене за руку і рушив до сходів. Ми вискочили на вулицю серед найбільшого безладу в сучасній історії Весла.

Лисиці дісталися до курятника. Повсюди безцільно бігали люди, викрикуючи щось незв'язно. Елмо та Загін оточили їх, заганяли всередину і рубали одного за одним. Повстанці були спантеличені й зовсім не захищалися.

Гадаю, якби не Перевертень, я б там не вижив. Він вчинив щось, що відвертало від нього стріли й мечі. А так, як я хитра тварюка, то тримався позаду нього, поки ми не опинилися в безпеці, під прикриттям Загону.

Леді отримала значну перемогу. Вона перевершувала найсміливіші очікування Елмо. Перш, ніж осіла пилюка, ми зачистили фактично всіх ідейних повстанців у Веслі. Перевертень був у гущі подій. Його допомога була безцінною і він добряче повеселився, нищачи все навколо. Він був щасливий, мов дитина, яка бавиться сірниками.

В одну мить він просто зник, так наче його ніколи й не існувало. А ми, знесилені настільки, що повзали мов ящірки, зібралися поряд з конюшнею Корні. Елмо провів перекличку.

Були присутні всі, крім одного.

-- Де Ворон? – запитав Елмо.

-- Здається його присипало, коли завалився той будинок, -- сказав я. – Його і Зуада.

-- Так краще для всіх, -- зауважив Одноокий. – Парадоксально, але це так. Хоча мені шкода, що він помер. Він нехило різався в карти.

-- Кульгавий теж там? – запитав Елмо.

-- Я допомагав хоронити його, -- посміхнувся я.

-- А Перевертень зник.

Я побачив у цьому тривожні тенденції. Мені захотілося перевірити, чи це тільки мої фантазії. Я підняв це питання, коли всі готувалися повертатися в Діл.

-- Тільки