Рімантас Кміт - Хроніки Південного

— Не будь бовдуром, поміркуй, ще встигнеш напрацюватися.

— Гаразд, я подумаю.

Про що тут розмірковувати. По правді, то я ніколи не планував бути столяром чи кимось ще. Я завжди хотів грати регбі — ціле життя. На початках де-небудь у Німеччині, потім у Франції, а згодом у Англії чи в Південній Африці. Утім, тепер мої мрії стають не дуже серйозними. Ніби все добре, але коліна доходять, серце теж іноді поколює. Потрібно трохи пригальмувати. Невідомо, як далі буде. Літом трошки відпочину, бодай все налагодиться. І якщо я продовжуватиму грати, то без різниці, де ті два роки сидіти — чи у профучилищі, чи в школі.

Тільки почувався я малою дитиною, яку батьки вдруге піддурили. Я хотів бабок, а отримав однокасетний магнітофон, який нічого не витягує. Кажу, що піду до профучилища, а все завершується тим, що далі буду тусуватися в школі. Залишається ще раз так сісти побазарити — і я погоджуся кинути грати регбі.

Після всіх бур і штормів вирішив подзвонити Мяйле. І що їй сказати? Мабуть, слід кудись запросити, але ресторани мають деякий час зачекати. Щоб раз сходити, можливо, й вистачить грошей, а що далі? Нічого прокрутити я вже не встигну, влітку буду сидіти в селі, а там копійки не сипляться. Та коли дівчина спитає, що збираємося робити, необхідно щось запропонувати. Але що? Щоб піти у кабак, трошки бракує грошей. Концертів у будинку культури немає. В якійсь школі має бути концерт гурту «Помпа», тільки кажуть, що на квитки вони ціну загнули… та й сумніваюсь, чи на «Помпу» вона погодиться. Однак, коли зараз не подзвоню, вона може не так зрозуміти і подумати, що щось негаразд, якщо я не дзвоню. І знайде собі іншого. Тому багато варіантів тут нема. Подзвоню і запрошу на танці в школі, скажу, що мені ліньки кудись пертися далі, може, цього разу буде і тут добре. Велика ймовірність, що туди можна і без квитків прослизнути, залежно від того, хто на дверях стоятиме.

— Привіт, це Рімас.

— О.

Що за «о», думаю я. Раніше було «а», тепер «о». Може, вона так абетку вчить, чи що.

— Згадала?

— А тебе вже випустили з мусарні?

— З якої мусарні?

— Із зеленої, з якої ще.

— Aa…

— А зараз послухай: забудь цей номер і більше сюди не дзвони. Зрозумів? Можеш собі далі по базарах крутитися, але знай, що жодна нормальна дівка з тобою не поведеться. Думаєш, погодуєш снікерсами, і вона захоче з тобою ходити пішки через все місто або до Реківського озера туди-назад? І чекати безкоштовних місць в обшарпаному будинку культури та дивитися, як її подруги заходять попереду неї до залу, а коли майже гасне світло, вона входить останньою з якимось півником у трєніках, в яких навіть у спортзал було б соромно піти.

— А навіщо трєніки у спортзалі…

Не встиг я завершити свою оборонну промову, як у слухавці почулися короткі гудки. Таке відчуття, що це не в телефоні, а хтось лупцює по писку і плює просто в обличчя. Заговорила чувіха врешті-решт! Буде тут мені розповідати про трєніки. А що поганого в тому, щоб іноді задом порухати, трошки пройтися пішки? Очевидно, що не запах хвої і не місяць у небі цікавлять цю курву. Їй головне залізти у тачку і там потрахатися, а потім чавити чувака до останнього. А коли трапиться який-небудь тихий і одружений, то йому хана — вона буде виносити мозок, погрожувати, що про все дізнається його жінка, доки останніх трусів з нього не зніме. Бля, як я не переварюю таких. Як на мене, то кажи, що і як, подобається — не подобається, хочеш — не хочеш, і все. А вони тепер надивилися різних Санта Барбар та Маріанн і всіляких фінтів напридумували. З такою полижешся — і вона від цього завагітніє. З нею все зрозуміло. З цією Мяйле мені вийшло так, як і з курткою Los Angeles Kings, яку моя мама конфіскувала.

Куртка для мене надто дорога, а правду кажучи, не дуже практична — коротка, тонка і скоро забруднюється. Хтось там докладає велетенських зусиль, щоб тільки я не отримав нічого для вигляду нормального пацана — нормального спортивного костюма, куртки, дівки, яка не викликає жодних сумнівів. То що, тепер так і буду жити без дівки, поки не зароблю хорошого бабла. Мов той старий, якому полтергейст порнуху розкидував по цілій кімнаті. Іноді дивишся, живе собі нічого така діваха з яким-небудь бухарем, той лупцює її, гроші з іншими пропиває, а вона все одно з ним. Можливо, слід було її побити? Бувають такі, що вірять: якщо б’є, значить любить. Показав би я їй любов. Усе було б, як у серіалі.

Гаразд, якусь там кількість бабок я можу заробити, але машину я матиму аж через сто років. Яка там машина, якщо в мене правильних трєніків навіть немає.

Щось засмутився я, роздумуючи не так про Мяйле, як про себе. Але як згадую ту куртку Kings, котру мені потім повернули назад і якої всі так прагнули, я дуже скоро забув — зайнявся іншими справами, і вона зовсім вилетіла з голови. Тепер теж потрібно так зробити. Але на танці я більше не піду, бо там зустріну різних придурків, які почнуть розпитувати, де ж та твоя дівка, про яку розповідав… Прийдеться щось вигадувати…

Раптом усвідомив, що мені остогидили шкільні дискотеки. Всі туди збираються, труться об стінку, козиряють своїм гардеробом. Такі там і лахи — лосіни зимою-літом, а на них або джинсова спідниця з рюшами, або якась аж до колін розтягнута полосата футболка. Справу рятує лише широкий ремінь на футболці. А якщо замість футболки светр до колін, то в цьому можна і в театр піти. Тих, що в рюшах, я уникав, бо вони тільки й чекають, коли ламбада почнеться, а ламбаду все ще пускають, і тоді починаються різні дурощі. Дівки сраками вертять, ніби так і треба. Але пацанам так випендрюватися не рівень, та й без жодного толку, бо будеш своїм задом крутити аж за аршин від дупи дівки, зовсім не так, як показують у кліпі ламбади. Краще заздалегідь приглядіти діваху в коротенькій обтягнутій помаранчевій або салатовій спідниці. З такою під