Остап Соколюк - Дарксіті

— Я не знаю тебе. Але… скажи там своїм пацанам, щоб ховались глибоко під землю. І коли їм здасться, що вони уже у безпеці — починали рити ще глибше. Все, кінець зв’язку.

Пролунали короткі гудки. Я сховав телефон у кишеню, а у кімнату зайшов Г’ю.

— Так, покиньте, будь ласка, операційну, — попросив він.

— Що там? — запитав Остін.

— Нічого нового. Бережи сили — вони тобі потрібні, — твердо сказав я, і ми із Джо вийшли із приміщення. Г’ю зачинив за нами.

— То що там насправді? — вимогливо поглянув на мене Джо.

— Вони чекають людей Драка. Переговорів не буде…

— У них нема шансів.

— Всі це розуміють.

Джо зітхнув і сів на старий дерев’яний стілець — той погрозливо заскрипів під його вагою. Я окинув оком «приймальню» лікаря: облізлі стіни, тьмяне світло, брудна підлога. Справжнє підземелля. Як швидко все міняється. Як різко вривається хаос у наше буття.

Нехай ми жили не найспокійнішим життям — ми були бандитами. Убивство, кримінал, небезпека. Але у кожного із нас були свої «островки» спокою. У мене — мій барліг, куди я приводив якихось випадкових дівах і потім відшивав їх. Мої сніданки-вечері у кав’ярні… У Остіна була навіть донька — його остання надія на спокійну старість.

Тепер всьому цьому настав кінець.

— Довбаний Рікі. Він знав, що вони прийдуть. Він нас здав, — злобно промовив я.

— Сто процентів. Але зараз це пофіг. Треба тікати. Кудись тікати…

Джо обхопив голову руками. У цю мить із сусіднього приміщення почувся несамовитий вереск. За секунду ми уже були там. На операційному столі лежав Остін із розпанаханим животом. Г’ю борсався на підлозі — у його плечі стирчав скальпель.

— Сука! Ублюдок! Він нас здав! — заволав Остін, і я швидко ударив «лікаря». Він пискнув і слухняно притулився до землі.

Живіт у Остіна був схожий на жерло вулкана: кишки вивалились на бік, із нутрощів вивергалась кров.

— Убийте мене, блять! Убийте мене! — кричав він від болю.

Не вагаючись, я дістав пістолет і виконав його прохання. Бах — і Остіна більше нема. Я відчув це. Я добре відчув, як відправив на світ людину, котра була частиною мого життя уже багато років. Джо ошаліло зиркнув на труп, але кинувся до Г’ю і придавив його ногою до підлоги.

— Я буду убивати тебе повільно, — прогарчав я у старе, зморщене обличчя.

— Не встигнеш! Вони уже тут! — божевільно зареготав Г’ю.

І ми всі почули, як вхідні двері відчинились. Г’ю просто не закрив їх за нами.

Чорний Бог — всередині тебе. Білий Бог — довкола. Чорний Бог каже тобі: «Роби, що хочеш. На все твоя воля!» Білий Бог каже тобі: «Не чіпай нічого. Все існує в гармонії». Хто із них правий?

Щоб штурмувати маєток Мальдіні, я найняв міську спецслужбу. Справжні, треновані і прекрасно екіпіровані бійці! Вони покликані знищувати злочинців, тому це робота саме для них. Єдине чого у мене не було — ордеру чи рішення суду.

Чорний Бог хоче втручатись і змінювати дійсність. Білий Бог хоче стояти осторонь і нічого не міняти. Чорний Бог — дає тобі силу! Білий Бог — забирає всі прагнення.

Ми принесли із собою смерть найвищого ґатунку! Мої найманці і найкращі люди пололи банду Мальдіні, як бур’ян у саду. Противники також були добряче підготовлені, але ніщо не встоїть перед моєю волею. Ніщо не здатне опиратись силі Чорного Бога!

Я увійшов у приміщення, коли із ворогів там залишився лише один живий. Я йшов коридорами і переступав через мертві тіла. О, яке це особливе відчуття влади, коли ти переступаєш через повержених, неживих ворогів!

Чорний Бог — це зло. Білий Бог — це добро. Чорний Бог — це хаос. Білий Бог — це порядок.

Мальдіні сидів переді мною. Не зв’язаний, без охоронців.

— Він беззбройний шеф, — промовив один із моїх бійців.

— Добре, що я не ношу окулярів. Інколи їх достатньо, щоб убити людину, — іронічно сказав я і заглянув Мальдіні у душу.

— Колись я убив людину олівцем.

— Але зараз ти уже ні на що не здатен, — байдуже просичав я.

Мальдіні знав мене. Ми кілька разів зустрічались раніше. Він прекрасно знав, що я не з тих босів, котрі запливають жиром. Цей старий італієць відчував, що якщо тут хтось і може убити олівцем — то це я!

— То що ж сталось, Мальдіні? Що завело тебе на заборонену стежку? — я змінив позу сидіння.