Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Дні текли неспішно, мов теплі краплі дощу, що стікають по віконному склу. Ніка й Адріан все більше часу проводили разом. Прогулянки садом, вечері на терасі, тиша, в якій говорили очі. У їхніх стосунках було щось дуже особливе — ніжне, глибоке, майже недоторкане. Наче боялися зруйнувати магію, що виросла поміж ними.

Настав день, коли Маргариту Сергіївну мали виписати з лікарні. Адріан прокинувся рано, ще до того, як сонце встигло остаточно прогнати тінь із маєтку. Ніка, стоячи біля кухонного столу, готувала каву, і в її русі було стільки домашнього тепла, що йому закололо в грудях.

— Ми не будемо їй нічого казати… Поки,мама не прийде повністю до звичного життя — сказав він, наблизившись і взявши її долоню у свою.
— Я згодна, — відповіла тихо, — хай вона спочатку повністю відновиться. А ми... почекаємо.

Вона посміхнулась сумно, але щиро. Вона знала — чекати було не страшно, якщо поруч він.

Маргариту Сергіївну зустріли з квітами, її улюбленими півоніями. Вона була втомлена, але щаслива.

— Тут повітря зовсім інше... — прошепотіла вона, вдихаючи аромат дому. — І серце не так болить, як у тій холодній палаті.

Всі разом пообідали. Ніка, як завжди, допомагала й була турботливою, а Маргарита Сергіївна кілька разів з посмішкою помітила, як лагідно син дивиться на її помічницю. Вона, звісно, все бачила, але мовчала.

— Ти тільки не давай мені дуже багато справ, — сказала вона жартома, — бо твоя турбота змусить мене лягти знову до лікарні... від щастя.

— Від щастя — можна, — посміхнулася Ніка і ніжно накрила її руку своєю.

У серці панував спокій. Але за межами маєтку хтось уже почав плести свою павутину...