Ана-Марія Еріш - Отрута шипів, Ана-Марія Еріш

Зоріна... Як сильно я скучив за нею. Інколи відчував фізичну біль від розставання з дівчиною. Вона потрібна була мені, і це почуття не зникне. Мріяв побачити її посмішку, почути голос та доторкнутися до руки. Вперше, за усе своє життя, я шкодував, що вампіри не можуть спати, адже так ми побачилися хоча б уві сні. Однак це не дозволена розкіш. Я мав триматися подалі від неї, адже таке бажання Зоріни.                                                                                                                                         

Але, я не стримав свою обіцянку, не зміг залишити її у спокої. Це було занадто складно для мене. Я спостерігав, таємно, аби мене ніхто не помітив. І вона робила значні успіхи. Досить швидко Зоріна стала не просто хорошим воїном, а найкращою в усій Академії Непростих. В неї був неабиякий потенціал. Родинний талант. Скажу навіть більше, її техніка вражала навіть Вартових, які одразу ж запропонували їй роботу. Напевно, ще кілька років, і вправнішого воїна у Валорії неможливо буде знайти. Та навіть не тільки тут, а й в усіх тридцяти п'яти світах.                                                  

Та я хотів побачити її, аби вона подивилась на мене своїми прекрасними очима. Я мріяв про це довгими ночами, адже не міг побачити снів. Мені довелося повернутися у Валорію, але привід зовсім не радісний. Краще би його не було, я би щось вигадав інше. Проте вже так сталося. І хто знає, може ми і зустрінемося. Тому що, я знаю, яке її нове завдання...