Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

Августин

Пожадливий потяг до суєтного.

Франческо

Облиш, зроби ласку! Ніколи не чув більшої недоречності.

Августин

Ти, либонь, забув про те, що допіру обіцяв мені, якщо отак бурхливо реагуєш. А я ж не про заздрощі тобі кажу.

Франческо

Але жадоба теж чужа мені більше, ніж будь-кому.

Августин

Ти завзято виправдуєшся, але повір, ти не настільки вільний від цієї зарази, як тобі видається.

Франческо

Тобто я не вільний від лабетів жадоби?

Августин

Так само, як від суєтності.

Франческо

Що ж, тисни далі, громадь обвинувачення, коли маєш викривати мене. Цікаво, яку чергову рану ти мені завдаси?

Августин

Свідчення істини ти називаєш обвинуваченням і завданням рани? Напрочуд влучно сказав сатирик:

Тому обвинувачем бути, хто правду скаже…[57]

І не менш справедливі слова комедіографа:

Лестощі породжують приязнь, а правда – ненависть.[58]

Але скажи, на ласку: навіщо стільки турбот гризуть твою душу? Навіщо плекати такі далекосяжні надії в рамках такого короткого життя?

Кожен близький до межі, а снує чомусь довгу-довгу мрію.[59]

Ти знай читаєш, але нехтуєш цим. Ти відповіси, гадаю, що тебе зобов’язує любов до друзів, і знайдеш гарну назву своїй омані. Однак яке ж це безумство – заради дружби з кимось зробитись ворогом самому собі!

Франческо

Я ж не настільки черствий і бездушний, щоб відцуратись турботи про друзів, надто про тих, кого шаную за їхні чесноти або заслуги. Перед одними з друзів я схиляюся, інших поважаю, когось люблю, когось жалію. З іншого боку, я і не настільки великодушний, щоб приректи себе на загибель заради друзів. Розум наказує мені, доки я живий, мати щось на прожиття; звідси моє бажання. І коли ти кидаєш у мене Горацієвим списом, то я прикриюсь Горацієвим щитом:

Хай би на рік хоча хліба мені та книжок не забракло,

Хай не тремчу й не втішаю себе, зазираючи в завтра.[60]

І оскільки я хочу, висловлюючись його ж таки віршем, бодай

…світлий розум мій і ліра

Хай не лишають мене й на старість.[61]

І оскільки страшать мене труднощі мінливого життя, вже скільки воно й триватиме, і родина мені не байдужа, я потроху дбаю про справи – і родинні, і митецькі; але ж тільки з необхідності, як бачиш, вдаюсь до цих клопотів.

Августин

Бачу, як глибоко проникли в твоє серце ці думки, які повинні служити виправданням безумству. Але чому ти не відобразив у своїй душі і цих слів сатирика:

Чого ж воно варте, багатство, стражданням здобуте?

Адже очевидне безумство, безглуздя найбільше

В убозтві прожити життя, щоб померти заможним.[62]

Ймовірно, тобі видається надто привабливою смерть на одрі, застеленому багряницею, лежати в мармуровій гробниці і заповідати своїм нащадкам суперечки про багату спадщину. Адже саме заради цих переваг ви так жадаєте багатства. Даремна праця і, повір мені, божевілля. Придивись пильніше до людської природи і ти переконаєшся, що вона здатна задовольнятись малим; а коли обдумаєш власну – то навряд чи народжувалась людина, що могла б задовольнятись меншим,