Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

наділений тими рисами, про які ти говориш, чи ж вони б мене аж так зачарували, що я став би хизуватись? Я не настільки забуваюсь і не настільки легковажний, щоб купитись на такі спокуси. Не надто багато полегшення принесли обдаровання, освіта чи красномовство моїй душі у її терзаннях, про що я, пригадується, докладно нарікав в одному зі своїх листів! А те, що ти, начебто серйозно, казав про моє тілесне самомилування, замало викликало у мене сміх. Чи ж я покладав би якусь надію на свою тлінну плоть, коли я щодня відчуваю її неухильний занепад? Боронь Боже! Замолоду, зізнаюсь, я дбав про свою зачіску і про ошатне вбрання, але залишив цю звичку в минулому, разом з юністю, а нині я з досвіду знаю справедливість зауваги Доміціана, який, маючи на увазі самого себе в листі до друга і скаржачись на надзвичайну швидкоплинність тілесної краси, писав: «Знай, що немає нічого приємнішого за вроду і нічого короткочаснішого».[54]

Августин

Я міг би ґрунтовно тобі заперечити, але нехай тебе присоромить власна совість, а не моя мова. Я не буду нав’язливим, не стану тортурами витягати з тебе правду, а за звичаєм великодушних месників задовольнюсь простою угодою: попрошу, щоб ти й надалі рішуче відкидав те, чого, за твоїми словами, ти уникав донині. А якщо твоя тілесна врода почне спокушати твою душу, подумай, якого сумного вигляду приберуть невдовзі твої члени, які зараз тобі так подобаються, і якими жахливими видались би вони тобі самому, якби ти міг потому їх побачити; тож частіше повторюй слова видатного філософа: «Я народжений для вищого призначення, а не для того, щоб бути рабом свого тіла».[55] Бо справді немає безумства більшого за те, в яке впадають люди, які чепурять своє тіло, забуваючи про його вміст. Якби когось, у здоровому глузді, на короткий час вкинули в темну, сиру і смердючу в’язницю, невже не став би він остерігатися, наскільки можливо, торкатися брудних стін і підлоги, щомиті готовий до виходу і стежити чуйним вухом наближення свого визволителя? А якби він залишив обережність і, вибруднившись з голови до ніг патьоками, з острахом думав би про можливий вихід, якби старанно розмальовував і дбайливо прикрашав брудні стіни, марно намагаючись надати привітного вигляду бридкій вогкій темниці, чи не справедливо було б визнати його божевільним, а його спроби жалюгідними? Проте ви, нещасні, знаючи про це, однаково любите свою темницю! І хоча вас скоро з неї визволять чи, точніше, витягнуть, ви до неї горнетесь і намагаєтесь оздобити її, тим часом як вам слід би її ненавидіти. Достоту, як за словами, що ти вклав в уста батькові величного Сципіона у своїй «Африці»:

і ненависні нам плоті знайомі кайдани,

свободі перепона: любе нам те, чим зараз ми є.[56]

Чудовими були б ці слова, аби ти сам сказав собі те, що змушуєш говорити інших. Однак я не можу обминути мовчанням зухвалість твоїх слів, які ти, можливо, вважаєш найсмиреннішими.

Франческо

Мені прикро, якщо в якихось моїх словах пролунала погорда, але якщо вчинкам і висловам визначає міру душа, беру свою у свідки, що не мав на думці жодного зухвальства.

Августин

Як на те, принижувати інших – це різновид гордині, набагато гірший за незаслужене звеличування себе самого, і я волів би радше, щоб ти прославляв інших, а себе ставив іще вище за них, аніж, розтоптавши всіх, з нечуваної зневаги до інших майстрував щит свого смирення.

Франческо

Сприймай це, як знаєш, але я ні собі, ні іншим не надаю великої ціни. Мені огидно розповідати, яку думку я маю про більшість людей на підставі власного досвіду.

Августин

Зневага до себе самого не виходить за межі обачності, зневага до інших і небезпечна, і даремна. Але ми ще не все розібрали, що відвертає тебе від мети. Ти знаєш, про що йдеться?

Франческо

Називай що завгодно, тільки не закидай мені заздрощів.

Августин

Нехай би тобі гординя шкодила не більше, ніж заздрість, від якої ти, на мою думку, вільний. Я хотів обговорити іншу ваду.

Франческо

Скажи відверто, що мене збиває на манівці; а відтак