Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Я зрозумів тебе й підтримую, — Норда сповідь зачепила за серце, — але мені огидна метушня за моєю спиною.

— Вибач, інакше б не складалося, — навігатор налив ядучо-синьої рідини, одним духом випив. — Предки зуміли розкрутити важкий маховик міжзоряних сполучень ціною титанічних зусиль, і я не дозволю його зупинити сумнівним політикам.

— Ти став обережним, — Норд ретельно виводив лінії по блідому фону. — Прототипи були…

— Без них ніяк. Я знаю, про що хочеш дізнатися. Вся основна та додаткова інформація знищені разом з носіями. Коли хтось і бовкне зайве, доказів не знайдуть.

— У твоїй голові докази, — зітхнув картограф.

—  Двійник далеко, він зробить справу.

— Впевнений?

— Стільки часу минуло, — Фрімен спостерігав за графічними вправами Норда. — Оце й усе?

— Так, — чоловік відсунувся далі від зображення великого п’ятикутника.

— Подумай, може забув якусь деталь, — Баз Фрімен роздивлявся намальовану чорним об’ємну фігуру під різними ракурсами.

— Додати нічого.

— Хочу порекомендувати інтегратор, — обережно сказав навігатор, вивчаючи реакцію Норда. — Підсилювач мозкової активності.

— Новий винахід? — обличчя Зейна страдницьки витяглося. — Та мені байдуже. Звик слугувати піддослідним щуром. Проводь свої безглузді експерименти. Все одно піймаєш облизня.

— Це безпечно. На собі випробовував.

— Майже вірю.

— Винахід старий. Підхід новий.

— Як у Трола Вегера до «Плутона», — згадав Норд пояснення бувалого розвідника. — Командор в усі експедиції брав персональний корабель.

— Знаю, — навігатор завмер на пів дороги до кабінету.

— Ти в курсі, чому ми змогли злетіти?

— Звісно. Стара надійна електродна електроніка. Швидкодія в неї мала, тому й відмовилися від використання. Та в мене інша специфіка, — Фрімен зник на кілька хвилин і повернувся, тримаючи тонкий обідок і пласку темну скриньку. — Знаєш, на Марсі вигідно бути куратором. Повністю розв’язані руки. Я маю право підтримати одні дослідження, згорнути безперспективні, поновити закриті. Мало охочих борсатися в науковій трясовині, ризикуючи втопитися в морі нової інформації, ідей, розробок. А мені подобається бути в курсі найекстравагантніших теорій та моделей… Взяти хоча б соціологію майбутніх відносин…

— Та роби вже свою чорну справу! — простогнав Норд, бо колишній навігатор поліз у дикі хащі поліфонічних соціальних зв’язків колоній, заплітаючи в тугий вузол відсотки виконавців і керівників, психічну стабільність, кількість нервових зривів і вплив планетарної енергетики на тривалість життя.

— Мені потрібен надійний помічник. Роботи багато, — навігатор вправно насадив на коротко стрижену голову Норда обідок, а сам примостився біля столу, наказавши андроїду прибрати тарілки.

— Офіційна пропозиція? — Зейн поки утримувався від планів на майбутнє.

— Вважай, що так. До того ж Марс — наша історична батьківщина, — Фрімен мудрував з жовтою знаковою панеллю.

— Ти про що? — не второпав картограф.

— Лише одна з версій, — усміхнувся краєчками губ навігатор. — У давнину, коли астероїд жахнув по Марсу всією своєю масою, проліз аж до ядра, по ходу скинув третину оболонки північної півкулі в космос і позбавив планету електромагнітного поля, місцеві «троглодити» поспіхом зібрали манатки й чкурнули на Землю, де схрестилися з аборигенними мавпами. Так з’явилися Адам і Єва. Правда, перед Євою була ще одна жінка, але то був плід невдалого експерименту. Прототип нашою мовою. А прототипи довго не живуть…

— Де ти цієї маячні набрався? — спохмурнів Норд.

— Різних старих легенд начитався, теорій. Фактично ми навчилися створювати людей. Згадай біблійне про образ і подобу. Для марсіанських вчених зараз не проблема наробити драконів, кентаврів, динозаврів, а також відновити втрачених комах і тварин. Мабуть, бачив у спеціальних парках неандертальців, турів, мамонтів, шаблезубих кішок. Не всі вони вирощені з давнього генетичного матеріалу. Сам знаєш, молекули ДНК деградують, пропадають, змішуються з іншими. Секвенування* дало нам можливість зазирнути на мільйон років назад, проте й користуватися «божими» здібностями слід обережно. Ми поки що діти, які граються з вогнем. Немає в нас мудрості, на жаль.

— Діти не одразу стають дорослими. Заспокойся, Базе, одноманітно-розмірене життя скоріше вб’є Землю, аніж потрясіння. Боротьба буде завжди, час до цього звикнути. Починай, а то мені набридло вивчати твою пісну фізіономію. Ліпше анекдоти про веселого капітана Брайана розкажи. Кажуть, дядько був рідкісним жартівником, — згадка про сиву давнину, коли люди ледь дочвалали до супутників Юпітера, яскраво спалахнула в свідомості Норда.

— Інтегратор працює. Готуйся, з тебе попре стільки забутого.

— Запис увімкни.

— Вже зробив.

Картограф розслабився, заплющив очі, руки поклав на коліна. Картинки барвисто-об’ємним калейдоскопом замиготіли під прискіпливим внутрішнім поглядом, зрідка уповільнюючи біг; хаотичне перестрибування з однієї події на іншу поступово впорядкувалося до плавної послідовності.