Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

Півторагодинний перегляд самого себе закінчився на зірці Росс 128.

Баз Фрімен довго підводив інтегратор до потрібної миті, тож коли зображення фігури зафіксувалося в пам’яті приладу, поступово вивів Норда з трансу.

— Я ніби заново прожив життя в прискореному темпі! — захоплено вигукнув картограф. — Кожну дрібницю з дитинства, кожне слово… навіть набридливе комашине дзижчання на озері вночі пригадав. Неймовірно!

— Апарат гарний, але часто ним користуватися не варто, — попередив Баз.

— Поясни.

— Це своєрідний наркотик. Я знав людей, котрі готові останнє віддати за годину роботи з інтегратором. Він дозволяє зазирнути в такі закутки свідомості, куди самостійно навряд чи потрапиш. Тому обмежуємо доступ. Твою матрицю пам’яті без інтегратора ми б не зробили. Правда, тоді він був менш досконалий.

— А зараз є надія на успіх? — Норд помітно хвилювався. Носити в собі загадку більше сотні років було вище людських сил.

— Настає момент істини, — дещо урочисто сказав Баз Фрімен і показав картинку картографу.

— Нічого нового, — розчаровано зітхнув Зейн.

— Додалася маленька деталь, — помітно повеселів навігатор. — Невже пропустив? Зображення чорно-біле. Два п’ятикутники з’єднані лініями-ребрами. Але задній п’ятикутник забарвлений сірим… чи передній? — Баз витріщився на зображення. — Та це ж звичайний куб Неккера*, тільки в п’ятикутній проєкції! Ну звичайно, ти б ніколи!.. От лихо! — Баз ляснув по довгому носу, крутнувся на стільці й злетів з нього на тверду підлогу. — Хмара адаптувала… хоча навіщо адаптувати, коли людський мозок працює так само, як і штучна нейронна мережа з двома різними рівновірогідними взаємозамінними стабільними станами!

— Ти хоч сам розумієш, що кажеш? — Норд з жалем дивився на задоволеного підстаркуватого хлопчиська. Зайва вченість тільки шкодить. Треба якось витягти База в пояс Койпера згадати молодість.

— Ти глянь уважніше, зосередься і спробуй поглядом провернути її, — навігатор, потираючи забиту сідницю, присів на краєчок стільця, ризикуючи знову впасти.

— Я ніколи таке не пробував робити, — Норд з острахом прицілювався очима до малюнка.

— Повертай, це ж просто! — підганяв Баз. — Ну ж бо!

Норд зосередився. Одна з граней спрямована вліво і вниз, аж раптом задня висунулася вправо і вгору. Фігура ніби закрутилася навколо нахиленої під кутом вісі.

— Цікаво, проте… — картограф обірвав себе, бо очі зненацька побачили темно-сіру Цитадель в оточенні сріблястих іскорок скаламученого пилу. — Здається, я вліз у шкіру когось із третьої зоряної…