Анна Стоун - Амулет стихій , Анна Стоун

— Це, мабуть, такий жарт? Ти ж не можеш бути студентом «Резенфорду»? Ти не маг! 

— Наче ти чарівниця! — хмикнув Андрій. — Чи чарівниця? — його погляд змінився. — Я тут стою вже пів години та чекаю на невідомо кого! Тиждень тому до мене додому приїжджав загадковий чоловік, він представився Мерліном! Мені не вдалося з ним поговорити! Мама сказала, що він когось пришле! Шліман, я не думав, що це будеш ти! 

— Отже, ти чекаєш на мене?! — Лера відчула, як на щоках заграв рум'янець.

«Так, дядю, ніколи тебе не забуду! Краще придумати не міг! Знав що я з ним знайома!» — подумала дівчинка. 

— Так ти що також… маг? — ледь не пирснув від сміху Андрій. — У тихоні Шліман, виявляється, є приховані здібності!

— Можна сказати що так! Дома не знають, що я тут! Тому я не можу довго залишатися!

— Добре! По-перше, розкажи, що таке «Резенфорд»?

— Ну, це школа магії. Дя… Мерлін говорив, що вона знаходиться у місті Віджио. Де це я не знаю! Мабуть, там магічна завіса. Давай сядемо на лавочку! — запропонувала Лера.

— Тоді чому, якщо я чарівник, не можу користуватися силою? — поставив чергове питання хлопчик.

— Для цього потрібні чарівні артефакти: персні, палички! Заклинання я не пробувала, але замовляння повинні діяти. — припустила дівчинка.

— А ти знаєш хоче б одне замовляння? — у тоні Андрія прозвучав скепсис. 

— Уяви собі, знаю! — упевнено відповіла дівчинка. — Дай мені свою праву руку. Візьми, наприклад, цей лист і скажи щось подібне до прохання, щоб з нього закапала вода. 

Лера нагнулася, піднявши перший березовий листок з асфальту та прошепотіла: 

— Далеко тече гірська річка, вона несе життя і втамовує спрагу. Зранку на листі з'являється роса, яка колись була частиною цієї ріки.  Так нехай ранкова роса знову проступить на цьому листі та напоїть мене! — як тільки вона закінчила говорити, на листі з'явилися краплі, і незабаром він став весь мокрим. 

Хлопчик пробував зробити те ж саме зі своїм листком, але нічого не вийшло. 

— Спробуй говорити не в голос.

На цей раз пощастило: із сухого листка закапала свіжа прохолодна вона.

— Вийшло! — охнув хлопчик, очі його були повні захоплення. — А ще ти щось знаєш? 

— Небагато знаю. Але зараз важко показати. — те, що бабуся може виявити її зникнення, хвилювало більше, ніж те, що вона говорила з хлопчиком, який їй подобався.

У Андрія, виявилося,  багато запитань. Почувши:  звідки вона дізналася про свої здібності до магії, дівчинка посміхнулася, відповівши доволі туманно.

— Приїхав Мерлін і привіз запрошення.

Як виявилося пізніше їх розповіді були схожі: до обох Мерлін приїжджав вночі та обидва намагалися дізнатися «навіщо». Правда, дівчинка змовчала про головне. Дізналася про світ магії вона задовго до візиту Мерліна. І те що він насправді її дядько. Але це зовсім інша історія, про яку Андрію знати не треба.  Принаймні поки що. 

Наручний годинник показував одинадцяту, але Лері не хотілося йти.