Анна Стоун - Амулет стихій , Анна Стоун

6.1

Коли атмосфера між ними трохи потепліла, Лера відчула, що всередині неї все здригнулося від почуттів. Вона  раптом відчула себе важливою і потрібною. 

— Андрій, я хотіла тобі сказати… — знов заговорила Лера, але її перебив телефонний дзвінок. 

— Так, мамо. Я вже біжу! — швидко відповів Андрій матері. — Так що ти там казала? 

— Нічого особливого! — зніяковівши, відмахнулася Лера. — Я тут у книзі знайшла схеми для браслетів-оберегів. Їх ще називають «браслети дружби».  Вони можуть застерегти тебе та твоїх друзів, якщо вони носять такий самий браслет, від біди. Я зробила його у день коли дізналася про свої здібності. — Лера зняла з руки свій браслет і простягнула його Андрію. — Дарую. Якщо ми будемо навчатися в одній школі…

Хлопчик узяв браслет із рук Лери.

— Дякую. — посміхнувся він краєчком губ. — Я радий що ти також їдеш в «Резенфорд». Ну, бувай! Зустрінемося післязавтра!

— Я також. — замріяно промовила Лера, а в голові з'явилась фраза «Та невже?»

Помахавши рукою, Андрій побіг у бік пішохідного переходу, а Лера, сіла на свій велосипед та поїхала додому. Прохолодне нічне повітря освіжало і надавало почуття свободи.

Це здавалося, найкраща ніч у її житті. Думки були прекрасні та безтурботні. Вона розмірковувала над тим як буде жити далі, і трохи шкодувала, що не сказала Андрієві все, про що хотіла. Але, можливо, відкривати свої почуття зараз занадто рано.

Відчинивши хвіртку, Лера заїхала у двір. Світло на ґанку було увімкнене. Це її здивувало. Дівчинка притулила велосипед до стіни й обережно відчинила двері передпокою. Страх посилився, коли з кухні почулися кроки.

«О ні! Бабуся!» — у паніці подумала вона.

І справді, двері відчинилися, і показалося сердите бабусине обличчя. Витягнувши руки з кишень халата, вона кашлянула.

— Ну і де тебе носило? Вже ніч! Я встала, а тебе нема! Що це за чудасії? Де ти була?

Брехати було марно. Бабуся відразу відчувала брехню, тим паче Лери.

— Мені сказав Мерлін...

— Отже, цей старий дурень все ж таки не дотримав своєї обіцянки! Пішли на кухню, поговоримо! — Марія Федотівна, схопивши онуку за лікоть, потягла її на кухню. — Я тобі багато прощала, сподівалася вберегти від усього цього, але ти така сама, як і твої нетямущі батьки.

— Мої батьки не такі! — ледь промимрила Лера, анітрохи не сумніваючись у своїй правоті.

— Що ти знаєш?! Що такого тобі сказав цей «великий» чоловік, що ти стрімголов вночі помчала кудись?

— Він попросив зустрітися зі студентом, який теж живе у селищі! Сказав, що це негайно! Це мій однокласник Андрій Златарев!

— Я знаю! Мерлін мені повідомив! І про третього чарівника теж! Сподіваюся, до неї ти не пробіжиш прямо зараз? Як він наважився давати тобі таке завдання? З тобою ж могло статися все, що завгодно! Раптом тебе збила б машина!

— Але ж нічого не сталося! В цей час машин немає! Я — чарівниця та можу за себе постояти! — у розпачі крикнула Лера.

— Не кричи! Діда розбудиш! Поки що ти ніхто! Знання пари змов не означає, що ти вже маєш силу! Без магічних артефактів ти — нуль!

Лера мовчала.

— Я тобі дозволила їхати до «Резенфорда», я можу скасувати це!

— Але ж бабуся! Я хочу до школи з Андрієм! — заїкнулася Лера.

— Значить, він поїде сам! Я ще подумаю над твоєю поїздкою! А тепер — хутко спати!

Вже не перемовляючись, дівчинка розвернулась і пішла до своєї спальні. Як же їй хотілося зараз заплакати, але, на жаль, не покотилася жодна сльозинка. Прогнавши Мотю, що лежав на ліжку, вона відвернулася до стіни.

«Треба було зателефонувати та домовитися на ранок!» — на думку спало запізніле рішення.

* * *

Від спеки хотілося лізти на стіни.

«Штукатурка на стелі… Найцікавіше видовище, особливо коли нічого робити», — думки Лери були зайняті поїздкою до школи магії, що наближалася з величезною швидкістю. Але з огляду на недавні події «Резенфорд» міг скасуватися.

Здувши пасмо волосся, що впало на обличчя, Лера без особливого ентузіазму продовжувала розглядати стелю. Це тривало кілька хвилин, поки не зачинилися віконниці, і в кімнаті стало зовсім темно.

Прокручуючи в голові слова бабусі, дівчинка ввімкнула світло та дістала з комода запрошення. Покрутивши його кілька разів у руках, вона розкрила конверт:

Валерія Шліман

 Харківська область

Україна, Земля

Шановна Валерія Шліман!

  Повідомляємо, що ви повинні з'явитися 31 серпня на церемонію оголошення факультетів….

З наближенням темряви настрій падав, а нерви починали виходити з ладу. Було важко продовжувати тримати себе в руках, щоб випадково не зробити ще гірше.

Вдруге пробігши очима по листу, дівчинка жбурнула його назад у комод. Мотя вже цілий день не вилазив з-під ліжка, боячись, що його знову почнуть лаяти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍