Анна Стоун - Амулет стихій , Анна Стоун

Що спільного у звичайної дівчини та безсмертного короля? Вони обидва шукають могутній артефакт. Він — щоб урятувати своє королівство. Вона — щоб помститися за батьків та привернути увагу того хто їй подобається. Її чекає школа магії, перші почуття та складні перешкоди на шляху до цілі. Хто ж врешті отримає бажане? (Книга є самостійним продовженням трилогії «Первородні». Ознайомлення з приквелом не обов’язкове для розуміння сюжету)

Розділ 1. Родовий будинок

Жовтень 1996 року

Рада зітхнула, погладивши свій кругленький живіт. Тут в особняку Вольфрам — Солонгтон час летів дуже швидко. 

Коли в будинку є маленька дитина, кожен день вже не схожий на попередній. А скоро їх буде двоє. Рада не могла повірити в це. Річ у тім, що над її родом вже багато століть лежало жахливе прокляття, через яке батьки не бачили дитинства своїх дітей. Багато представниць проклятого роду не знали про це, та несвідомо наражали себе та коханих на смерть. Рада знала, як і її чоловік. Це був складний, проте свідомий вибір.

Навіть попри страх браку часу у цьому будинку не завжди жило розуміння. Бували сварки. Вони могли годинами не розмовляти, але потім завжди мирилися. Так сталося і сім місяців тому. 

Рада підібгала губи, стримуючи усмішку, яка знов і знов розтягувала губи. Дитина заворушилась, пнувши її в живіт. 

— Сонечко, тільки не навчись там чаклувати. Бо мама ледь витримує твої акробатичні трюки. — не витримавши все-таки засміялась вона, погладжуючи живіт.

Друга дитина мала з'явитися на світ на початку січня. Рада з Альбрехтом були впевнені, що це знов буде дівчинка, бо протягом ста років у Солонгтон не народжувалося хлопців. Але коли з'явилася можливість підтвердити стать дитини вони вирішили залишити це для себе у таємниці. 

З думок її змусило виринути тупотіння маленьких ніжок поряд. Рада охнула, зробивши крок назад поки ураган, на ім'я Лера, не збив її з ніг.

— Лера! 

— Що? — невинно глянули на неї блискучі темно-зелені очі.

Рада лиш похитала головою. 

— Ти ж мала допомагати батьку.

— Тата відвернувся і я втекла. — захихотіла дівчинка, охопивши ноги Ради руками. 

Рада розсміялася, скуйовдивши дочці темне волосся. 

Дівчинка росла не по днях, а по годинах. Ніхто не встиг помітити, коли вона сказала перше слово, коли твердо встала на ноги. Лері був лише рік, але розумом вона переганяла всіх однолітків.

— Маам. — дівчинка нарешті відлипла від ніг, але для того, щоб бачити її обличчя. — А Ліззі завтра приїде?

Ліззі була дочкою відомих українських дизайнерів та за сумісництвом найкращою подругою Лери. На превеликий жаль вони не могли бачитися настільки часто, як їй хотілося.

— Звичайно. Ліза приїде завтра з батьками. А також ще багато твоїх друзів. — Рада зробила на цьому акцент. Лера була дуже компанійською дівчиною та легко заводила дружбу з новими людьми. Але коли з'являлася на горизонті Ліза вона могла про всіх забути. 

Розсміявшись, Лера побігла до куща з ніжно рожевими трояндами. 

— Маам!

— Що, моя принцеса? — втомлено промовила Рада. Ноги наливалися свинцем, тому жінка швидко знайшла поглядом лаву та сіла.

— А коли я виросту у мене також хтось закохається та назве на мою честь квітку?

Рада знов зітхнула, але тепер її губи розтягнулися в легкій усмішці. Кущ троянд які зараз із задоволенням нюхала Лера, колись давно вивів для Ради Альбрехт. Вони називалися «Красуня». Навряд він тоді це планував, коли від нудьги вирішив трохи почаклувати над вмираючим кущем. Але вмілі руки сина травниці зробили свою справу створивши геть інший сорт троянд. 

На небі вже з'явилися перші зірки. Попри середину осені стояла тепла безвітряна погода. Навколо було тихо та спокійно. Але, крім матері з донькою, тут був ще хтось. Будинок і прилеглу територію захищали потужні чари, і тому навіть вулична кішка не могла пробратися без дозволу. Ця непрохана гостя дивилася через невелику щілину в кам'яній стіні паркану. Саму її не було видно, лише світилися два бурштинових котячих ока. Почувши кроки,  вона втекла.

Прикривши за собою залізну хвіртку, в сад увійшов молодий темноволосий чоловік, в джинсах і легкому светрі. Довге волосся було зібране на потилиці у хвіст. Альбрехт підійшовши до лави, на якій сиділа жінка, втомлено впав поряд.

— Магія вже закінчила прибирання. — перевівши погляд на доньку, яка стояла біля невеликого фонтану, чоловік усміхнено хмикнув. — Я казав, що мама хоче відпочити, але вона не послухала.

— Вона прибігла спитати за Лізу. — усмішка на губах Ради потьмяніла. — Ти досі вважаєш, що це була хороша ідея влаштовувати велике свято? Морл не дуже зрадів коли дізнався, що у нас народилася дитина.

— Ми не можемо постійно від нього ховатися. Ми не винні, що його життя так склалося. А якщо він раптом дізнається де ми живемо та наважиться прийти, я зможу вас захистити.

Те що Морл тепер їх заклятий ворог вони дізналися півтора року тому. 

Рада та Альбрехт були не простими чарівниками. Три роки тому Рада шукаючи матір випадково перенеслася у просторі та часі, та потрапила у сімнадцяте століття на планету Аладея. Там їй довелося зіткнутися з багатьма небезпеками. Але саме там вона познайомилася з Альбрехтом — вісімнадцятирічним хлопцем зламаним своїм власним горем, який бажав помсти усім чарівникам. Іронія долі полягала в тому, що він сам виявився чарівником. І до того ж молодшим братом Мерліна. Того самого, про кого розповідають артуріанські легенди. 

Після падіння Камелоту Мерлін був змушений тікати, рятуючи від переслідування усіх наділених магією. Таємничий портал Колодязь Семрад привів їх на далеку планету Аладея, де маги та люди жили у мирі. За свої заслуги Мерліна нагородили безсмертям, але він дуже сумував за рідною Британією. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍