НМ - Привид в гуртожитку, НМ

— Ось і настав момент, — прошепотіла вона, її останні слова лунали як приглушений відгомін в тиші кімнати. — Розкрийте шафу, і дізнайтесь, чим це закінчиться.

Дівчата знову обернулися до шафи, і кожна з них відчула, як темна сила починає охоплювати їх серця. Вони стояли перед нею, готові зробити крок у невідомість.

У тиші кімнати стояла напруга. Кожен звук здавався загрозливо гучним. Дівчата стояли перед шафою, кожна з них відчувала, як її дихання ставало важким, а серце билося швидше. Кожен рух став відчутно важким, ніби хтось з силою тримав їх у своїй владі. Віка схрестила руки на грудях і подивилася на Марі.

— Ти готова? — запитала вона, її голос був низьким і напруженим.

Марі мовчки кивнула, її пальці тремтіли. Вона зробила крок вперед і доторкнулася до дверцят шафи. Вони були холодними, і кожен її дотик ніби відгукувався в глибині кімнати, ледь чутним відлунням. Всі три дівчини зібралися разом, готуючись до того, що могло статися, але не знаючи, що саме вони відкривають.

Ася подивилася на дверцята шафи, її погляд став все більш рішучим:

— Ми не можемо відступити, — сказала вона, — якщо це справді все так, як говорить Катя, то ми маємо дізнатися правду.

Дівчата обмінялися поглядами, і зібравши всю свою сміливість, Марі відчинила двері.

Шафа була пуста, здавалося, що нічого небезпечного в ній немає. Але як тільки двері відкрились, вся кімната ніби зупинилася. Повітря стало густим, і світло в кімнаті здалося тьмянішим. Несподівано двері шафи почали злегка трястись, наче щось всередині намагалося вирватися.

— Що це? — прошепотіла Віка, її голос зник у тривожному шелесті.

Раптом з глибини шафи виринула темна постать. Вона була розмита, її очі блищали, немов відблиски в темряві. Це не було схоже на людину. Якісь розмиті контури, ніби тінь, яка не мала ні форми, ні фізичної сутності.

Марі відсахнулась назад, її обличчя стало блідим:

— Це... це не може бути правдою!

Тінь неспішно вийшла з шафи, і кімната наповнилася незбагненним холодом. Всі три дівчини стояли мовчки, спостерігаючи за темною постаттю, яка повільно наближалася до них. Погляд тіні був наповнений чимось темним, і навіть її рухи не мали сенсу.

— Що це? — спитала Ася, намагаючись утримати спокій.

— Це те, що чекало на свій час, — відповіла темна фігура, її голос був глухий і схожий на шепіт вітру, що пробивається через старі дерева. — Ви відкрили цю шафу, і тепер ви повинні заплатити ціну.

Марі відчувала, як її ноги стали важкими, і серце калатало в грудях. Вона зрозуміла, що відкрила щось набагато більше, ніж просто двері. Це була пастка. Пастка для них.

— Ми не можемо просто так вийти, — тихо сказала вона, зібравши останні сили. — Ми повинні знайти спосіб зупинити це.

Тінь засміялась, її сміх розтікався по кімнаті, неначе десятки голосів одночасно:

— Ви вже не можете зупинити мене, — сказала вона. — Я тут, і ви мої.

Віка на мить закрила очі, спробуючи зібрати думки. В її голові промайнуло щось важливе. Вона пригадала слова Каті про прокляття і шафу.

— Ми повинні повернути все назад, — промовила вона, відкриваючи очі. — Якщо ми зможемо закрити шафу, може, все повернеться.

Ася кивнула, і разом з Вікою вони почали рухатися до шафи, намагаючись не відводити погляду від темної фігури. Кожен крок здавався важким, але вони знали, що це єдиний шанс.

Тінь розріджувалась, наче хмарка, що розсіюється на горизонті, але її сміх залишався. Коли вони підійшли до шафи, Марі різко закрила двері. У той момент відчувся сильний поштовх, і в кімнаті стало тихо.

Але згодом, через кілька хвилин, все знову стало нормальним. Тінь зникла, а шафа стояла такою ж, як була до того. Вони стояли мовчки, обмірковуючи те, що сталося.

— Ми все зробили? — тихо запитала Ася.

Марі, похитуючись, відповіла:

— Я не знаю. Але я не хочу більше відкривати цю шафу.

Віка глибоко зітхнула і подивилась на подруг:

— Тепер ми знаємо, що з цим місцем не все гаразд. І нам треба бути обережними.

Дівчата повільно покинули кімнату, кожна з них відчувала, як невідоме залишило слід в їхніх душах. Вони знали, що їхня боротьба ще не закінчена.

Дівчата вийшли з кімнати, і невидима тяжкість, що висіла в повітрі, здавалася все більш непереборною. Вони мовчки йшли коридором гуртожитку, кожна з них була поглинута власними думками про те, що сталося.

— Що тепер? — тихо запитала Ася, її голос зривався на кінці. — Це не може бути просто так. Ми не можемо залишити це без уваги.

— Ні, — відповіла Віка, заціпивши губи. — Ми повинні з'ясувати, що це було. Це не просто примха, і, судячи з того, що сталося, нам треба серйозно підготуватися.

Марі почала обертатися назад, ніби щось відчуваючи. Кімната з шафою залишалася за спиною, а в її голові постійно крутились питання: що це за привид? Чому він з'явився саме зараз? І чому вона відчула таку невидиму силу в своїх руках, коли закривала шафу?

— Я не можу зрозуміти, — сказала вона, повертаючись до подруг. — Що це було за сила? І чому саме ми стали її жертвами?

Ася, схиливши голову, задумалася.

— Я читала про такі випадки, — почала вона. — Іноді привиди або духи виникають через незавершені справи. Якщо тут є якась незавершена історія або ритуал, то це може бути ключем.

Віка підійшла до вікна, намагаючись розслабитися, але в її очах була тривога.

— А якщо ми вже втягнуті в щось більше? Що якщо це не просто випадковість?

Марі підійшла до неї, ледь торкнувшись плеча.

— Що ж, якщо це не випадковість, то нам треба знайти, що нас зв’язує з цим духом. Ми не можемо просто залишити це без пояснення.

— Дівчата, я думаю, що ми повинні поговорити з Катєю, — сказала Ася, розуміючи, що їй більше не можна мовчати.

— Так, — погодилася Віка. — Можливо, вона знала про це ще до того, як ми це відкрили. Тільки вона може нам розповісти, чому це все сталося.

Марі подивилася на подруг.