НМ - Привид в гуртожитку, НМ

У їхній кімнаті, коли дівчата залишили університет і повернулися до гуртожитку, панувала тиша. Але ця тиша була обманливою. Щось важке висіло у повітрі, і навіть світло в кімнаті здавалось холодним і неприязним. Катя, яка стала привидом, знову була тут.

Вона блукала кімнатою, наче живе спогадом. Її фігура, яка вже не мала тілесної сутності, вабила погляд своїми прозорими рисами. Катя не була повністю видима, але її присутність відчувалась кожною клітиною. Вона не мала обличчя, лише темні очі, що палахкотіли, але їхній погляд був не по-людськи пустим, а навпаки, повним бездонної туги.

Катя вирішила, що настав час повідомити дівчатам більше, ніж просто лякати їх. Вона знала, що вони шукають відповіді і хочуть розкрити таємницю цього місця. Але з кожним днем Катя ставала все ближчою до своїх старих друзів. Вона бачила, як вони змінюються, і розуміла, що сама є частиною цього процесу.

Марі перша відчула, що щось не так. Її погляд затримався на дзеркалі в кімнаті, де світло від лампи раптом похитнулося, а відображення, яке мало бути звичайним, почало розчинятись. Вона швидко обернулась і побачила в кутку кімнати якусь тінь. Її серце почало битися швидше, але вона не могла відвести погляд. Щось дивне відбувалось, і вона відчувала, що це щось було близько.

— Що це? — прошепотіла вона, зніяковіло озираючись на своїх подруг.

Віка не звернула увагу на її слова, намагаючись знайти свої речі в сумці, але Ася, спостерігаючи за своєю подругою, помітила те ж саме. В її очах було якесь розуміння того, що Марі бачить щось більше, ніж просто легке відображення в дзеркалі.

— Щось не так, — сказала Ася, наближаючись до Марі.

Раптом знову запала тиша. Всі три дівчата, не кажучи ані слова, відчули, як невидима сила почала оточувати їх. Їхні серця почали битися швидше, а повітря стало важким.

Марі була та, хто зробив перший крок до розслідування. Вона підійшла до дзеркала і спробувала торкнутися його. Рука торкнулась холодної поверхні, і в наступний момент вона відчула різкий порив вітру.

— Катя? — запитала вона, відчуваючи присутність привида, що тепер була дуже близько.

І, як у відповідь, дзеркало почало тріщати. Вітер розвіяв пил, і з нього вийшла Катя. Вона не мала обличчя, але голос, що лунає з її тіла, був знайомим.

— Ви шукаєте відповіді, — сказала Катя низьким, порожнім голосом. — Але ви не знаєте, до чого це призведе.

Ася затремтіла, відчуваючи, як її охоплює страх, але вона стояла твердо.

— Що ти хочеш від нас? — запитала вона, не відводячи погляду від привида.

Катя мовчала, її руки стискалися в кулаки, немов намагаючись втримати щось важливе. І тоді її тінь заповнила кімнату. Кожен рух здавався жахливо беззвучним, а потім Катя заговорила:

— Ви маєте зрозуміти, що жоден з вас не зможе вирватися від цього місця. Усі ми тут затримані. І ви не зможете уникнути того, що чекає нас усіх.

Дівчата відчували, як від кожного слова з’являється біль, і в той момент вони зрозуміли, що тепер мають пройти через усе це разом, щоб не тільки знайти відповіді, а й вижити.

Це була лише початкова частина шляху, який чекав на них усіх.

Катя, привид, стояла перед ними, її безтілесна фігура здавалась водночас страшною і туманною. Її очі, темні й глибокі, дивилися на дівчат з жахливим відчуттям втрати. Вона була не просто привидом, а частиною чогось більшого, набагато старішого та темнішого, ніж вони могли уявити.

— Ви не зрозуміли, — сказала Катя, її голос звучав порожньо, наче відлуння з іншого світу. — Ви не просто заплутались у цьому гуртожитку. Ви — частина цього місця. Всі, хто сюди потрапляє, стають частиною його історії.

Марі зробила крок вперед, її голос був сповнений рішучості, хоча серце все ще шалено калатало:

— Що це за місце? Що ти хочеш нам сказати? Ми не збираємось залишатися тут навіки!

Катя зробила паузу, немов обмірковуючи її слова. Її тінь трохи почала тремтіти, а потім вона повільно повернулася і вказала на стару шафу в кутку кімнати. В її очах з'явився якийсь сум, і вона заговорила знову:

— Ця шафа... вона не просто меблі. Це частина прокляття, яке ви не можете позбутися. Ви повинні зрозуміти це зараз, поки ще є час. Інакше... інакше все це призведе до катастрофи.

Віка, яка все це слухала, все ще не могла повірити в те, що сталося. Вона підійшла ближче до шафи, але, як тільки її рука наблизилась до дверцят, кімната здригнулася, а в повітрі відчулась незвична напруга.

— Як це? — запитала вона, озираючись на подруг. — Що за катастрофа?

Катя знову з'явилася перед ними, її обрис став чіткішим, а голос наповнився смутком і ледь помітною загрозою:

— Якщо ви відкриєте цю шафу, ви звільните те, що давно було захоплено. Те, що чекає на свою можливість. Потрібно знайти способи закрити її, або... або все це не має для вас кінця.

Марі підійшла до шафи, її серце билося ще швидше. Вона не могла зрозуміти, що відбувається, і чи правда все це. І хоча їй було страшно, вона знала, що не може просто так відступити.

— Чому ти не просто скажеш нам, що робити? — запитала вона, намагаючись боротися зі страхом.

Катя опустила голову, її фігура знову потьмяніла, а руки, які були підняті, знову обвисли. Вона не могла відповісти, але це виглядало так, наче вона не мала сили сказати більше.

— Моїм завданням було попередити вас. Це все, що я можу зробити, — тихо відповіла вона, її голос став м’якшим і сумнішим.

Віка подивилась на свою подругу:

— Ми не можемо просто залишити все так, як є. Якщо ця шафа дійсно несе загрозу, нам потрібно дізнатися, як її закрити.

Ася теж підійшла до шафи, її обличчя було серйозним, і хоча вона відчувала страх, вона була готова до того, щоб зустрітися з невідомим.

— Ми не можемо втекти від цього, — сказала вона, — ми повинні зрозуміти, що відбувається, і розв’язати це.

Всі троє дівчат зібрались разом, стоячи перед цією таємничою шафою. Катя вже не була така присутня, її фігура поволі розчинялась у повітрі, наче дим.