НМ - Нічні тварі , НМ

Ліка була не в собі, її обличчя було блідим від страху. Вона дивилася на темряву з недовірою, намагаючись не піддаватися паніці.

— Ці тіні… вони реальні, вони намагаються нас знайти. Що, якщо ми не витягнемося з цього живими?

Віка вперто трималася за своє ліхтарне вогнище і підняла погляд.

— Ти чула, що Ната сказала? Ми вже майже там. Ми не можемо зупинятися.

І ось, коли вони були майже на самому дні печери, перед ними відкрилася величезна, темна зала, від якої віє страхом. Серед кам'яних стін виднілись незрозумілі знаки, вирізьблені на камені, які виглядали так, ніби вони були залишені кимось давно, але тим, хто володіє якоюсь страшною силою.

Джон витягнув меч і крокнув вперед.

— Я маю на увазі, ми тут не для того, щоб переглядати старі малюнки. Тримайтеся разом і готуйтеся до будь-якої небезпеки.

Поки вони наближалися до середини зали, раптово все стало тихо. Тіні, що гойдалися по стінах, раптом зупинилися. І тоді, наче відповідь на всі їхні питання, глухий голос пролунала з темряви.

— Ви справді думаєте, що зможете зупинити те, що ми стали? — лунаючи у темряві, запитав голос. Це не був людський голос. Його було неможливо описати.

Тіні почали рухатись, і вони вже не виглядали як прості фігури. Це були істоти, що колись були людьми, але тепер мали чудовиськоподібні обличчя, зі зміщеними рисами та з потворними тілами, що ломились і виділяли тріщини при кожному русі. Їхні очі світилися, як жар, і здавалося, що вони знають кожен їхній рух.

Ната зробила глибокий вдих і прочитала уривок з книги, в якому йшлося про ритуал очищення, але слова не давали зрозуміти, як це виконати.

— Це не буде легко, — сказала вона, дивлячись на своїх друзів. — Нам потрібно не просто відправити їх назад, нам потрібно очистити ці душі, щоб вони змогли звільнитися.

Єгор стиснув кулаки, розуміючи, що навіть якщо ритуал спрацює, це може бути фатальним. Всі погляди звернулися на нього.

— Ми не можемо просто відступити. Ми прийшли сюди заради порятунку, і ми не зупинимося.

Потужні кроки тварей відбивалися в глибинах, і темрява вже майже поглинула їх, коли раптом один з них кинувся вперед.

— Готуйтеся! — вигукнув Джон, і з усієї сили намагаючись відбити атаку.

І ось, в середині цієї нестерпної боротьби, ритуал почав здійснюватися. Кожен з них відчував, як сили темряви стискають їх з усіх боків, і тільки їхня рішучість і воля можуть змінити хід цієї битви.

Тіні наближалися, але вони знали, що вже нічого не зупинить їх. Вони повинні були виграти, або це буде їхнім останнім кроком.

Тіні зникли, але страх не відпустив. Вони стояли в тій самій залі, де нещодавно ще панувала темрява, яка відступила. Зараз навколо них була тільки глуха тиша. Але щось всередині них підказувало — це лише пауза, а не кінцева перемога.

Ліка оглянулась, намагаючись зрозуміти, що саме сталося. Її обличчя відображало сумнів і тривогу. Вона все ще відчувала присутність чогось, що не відступило, а просто сховалося.

— Це не може бути так просто, — сказала вона, стискаючи руку. — Вони... зникли, але ми відчуваємо, що це лише початок.

Ната все ще тримала книгу, її погляд був заглиблений у її сторінки, але слова були вже не такими чіткими, як раніше. Щось в тексті змінилося, коли тіні зникли. Вона могла відчувати, що щось важливе залишилося позаду, щось вони не зрозуміли.

— Я думаю, що ми зробили все правильно, — відповіла Ната тихо. — Але є ще одна частина ритуалу. Ми повинні віднайти джерело їхньої сили, інакше все це повториться знову.

Джон, який, здається, був найбільш розсудливим у ситуаціях подібного роду, поглянув на своїх друзів і кивнув. Він завжди був той, хто вмів зібратись, навіть коли все здавалось безнадійним.

— Ми знайшли їхнє місце, тепер треба розібратися, чому вони з’являються. Якщо є джерело їхньої сили, ми маємо його знайти. Інакше ми не втечемо живими.

Всі знали, що Джон був правий. Вони не могли просто так піти, залишити все на волю випадку. Якщо ця темрява повернеться, вони мають бути готові.

Єгор, як завжди, спокійно, але рішуче виголосив:

— Не зупиняємося. Нам треба знайти, де вони з'являються, і знищити це джерело раз і назавжди. Якщо хочемо вижити, треба діяти швидко.

Вони обернулись до темної частини зали, куди вели вузькі проходи. І хоча тіні зникли, ці вузькі коридори виглядали не менш загрозливо, а їхній подальший шлях був непрозорим, немов сама печера хоче їх з’їсти.

Кожен з них відчував: це не просто пригода, це боротьба за виживання. І те, що вони щойно пережили, могло бути лише першою спробою темряви захопити їх. Їм не залишалося нічого іншого, як продовжувати йти.

Віка, що стояла в кінці групи, нарешті втримала свій погляд і мовила:

— Що, якщо вони вже там? Внизу, під нами, чи в стінах? Як ми взагалі знайдемо джерело їхньої сили?

Ната відчула, як її серце прискорюється. Вона взяла книгу, знову відкриваючи її на новому розділі.

— Тут є... щось, що говорить про підземні потоки. Чи можуть вони приховувати джерело сили?

Ті слова додали ще більше тривоги. Підземелля. Щось непередбачуване.

Джон почав рухатися вперед, його кроки звучали рішуче.

— Якщо це під землею, нам доведеться спуститися туди. Але ми повинні бути готові до того, що знайдемо не лише відповіді.

Єгор коротко кивнув.

— Я готовий. Давайте зробимо це.

І ось вони знову рушили вперед, глибше в темряву, де кожен їхній крок міг бути останнім. Залишалося тільки сподіватися, що вони дійсно готові до того, що чекає на них у глибині цього страшного місця.

Вони йшли через темний коридор, кожен з них відчував тяжкість цієї пітьми, яка ніби обертала їх навколо себе, поглинаючи кожен крок. Вогники ліхтарів кидали слабке світло, яке не могло освітити всього, що ховалося в темряві.