НМ - Нічні тварі , НМ

Ліка подивилася на своїх друзів і кивнула.

— Але що, якщо це все ще небезпечно? Що, якщо ми не зможемо його виконати?

Віка знову поглянула на темне небо, де на горизонті вже почали проявлятися перші ознаки темряви. Це була не просто ніч, це була ніч, що приховувала те, що не можна було побачити вдень.

— Ми не можемо стояти на місці, — сказала Віка, її голос став різким. — Якщо ми не діяти зараз, ми всі можемо опинитися в пастці.

Ната відкрила книгу і прочитала ще одну сторінку, на якій була вказівка на місце, де можна знайти потрібні артефакти для ритуалу. Це була стара гірська печера, занедбана і зруйнована, вхід до якої був схований серед скель.

— Це печера, — сказала Ната, вказуючи на карту в книзі. — Ми повинні знайти її. Це єдиний шлях, який веде до порятунку. Якщо ми хочемо розірвати прокляття, треба пройти через це місце.

Джон зробив крок вперед, і його очі загорілися рішучістю.

— Тоді вирушаємо. Кожна хвилина важлива.

Вони рушили в бік гір, але кожен з них відчував, як тіні темряви починають наближатися. Це була не просто погода, це було нещо більше. Вони йшли в незвідане, де кожен крок міг стати останнім. І чим ближче вони наближалися до печери, тим більше вони відчували, що це місце приховує не тільки відповіді, але й більше таємниць, ніж вони могли уявити.

Якщо це була їхня остання можливість зупинити нічних тварей, то вони мали зробити все можливе, щоб досягти мети. Але перед ними стояла серйозна перешкода: вони не знали, що чекає в тій печері, і чи зможуть вони здолати те, що вже стало частиною ночі.

Вони йшли разом, готові до всього.

Шлях до печери виявився важким. Скелі ставали все крутішими, а навколо них лише темрява і шепіт вітру, що наче тягнув їх назад. З кожним кроком вони все більше відчували, як на них тисне ніч, як вона поглинає їх, не даючи можливості втекти або повернутися.

Ната йшла попереду, її кроки були рішучими, але в її серці бриніла тривога. Книга, яку вона тримала в руках, давала їм важливу інформацію, але цього було недостатньо, щоб розгадати всі загадки, що стояли перед ними.

— Ми повинні бути обережними, — сказала вона, зупиняючись на мить. — Печера може бути не така безпечна, як здається. І той ритуал, який ми шукаємо, може коштувати нам більше, ніж ми уявляємо.

Єгор зупинився поруч і оглянувся, наче відчуваючи щось незвичне.

— Печера? Вона виглядає звичайно, але тут щось не так. Всі ці темні місця… Як би не сталося так, що ми опинимося в пастці.

Джон підійшов до них і, похмуро дивлячись на темні хмари, що вкривали небо, сказав:

— Якщо ми не йдемо вперед, все це буде марно. Якщо ці тварі — люди, тоді ми повинні знайти спосіб їх врятувати. Інакше вони продовжать забирати душі. Ми повинні знайти цей ритуал, незважаючи на все.

Ліка знову подивилася на книгу, її руки тремтіли від нервів. Вона відчувала, що їхнє майбутнє залежить від того, що вони зараз роблять. Кожен крок міг стати вирішальним.

— Що, якщо ми не впораємося? Що, якщо ритуал не спрацює? Ми не знаємо, що нас чекає всередині, — сказала вона, з хвилюванням дивлячись на друзів.

Віка знизала плечима і глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти себе.

— Ми не можемо думати про це зараз. Якщо ми будемо зволікати, ми все втратимо. Ми повинні йти далі.

І так вони рушили до печери. Їхні кроки звучали глухо в нічному повітрі, і кожен з них намагався тримати себе в руках, незважаючи на те, як страх заповнював їхні серця. Печера стала виглядати все більш зловісно. Вхід до неї був схований між великими скелями, наче самі гори намагалися приховати це місце від людських очей.

З кожним кроком туман навколо них густішав, а темрява ставала глибшою. Вони відчували, як чогось не вистачає, ніби весь цей шлях був випробуванням, яке вже давно було підготовлено для них. І ось, вони дісталися до входу в печеру.

Ната стиснула книгу в руках, зробила глибокий вдих і обернулася до друзів.

— Тільки пам'ятайте, що це не просто ритуал. Це може змінити нас. Ми можемо втратити щось важливе, або навіть кожен із нас може змінитися назавжди.

Усі мовчки кивнули і рушили вперед. Крок за кроком вони занурювалися в темряву печери, де відлуння їхніх кроків лунали так, ніби хтось слідував за ними.

В глибині печери повітря стало холодним і вологим. Стеля була низька, а стіни — покриті мохом, що тремтів від кожного їхнього руху. І раптом, як з чорта з ящику, світло від їхніх ліхтарів погасло. Відкрився новий рівень темряви, і у цей момент вони зрозуміли: ніч почала оживати навколо них. Тіні, яких вони боялися, почали рухатися, і вже не було шансів повернутися назад.

Вони були тут, у самому центрі всього цього кошмару. І зараз залишалося лише одне питання: чи зможуть вони впоратися з тим, що чекає на них попереду?

Печера стала наче живим організмом, вона тягнула їх все глибше в себе. Всі навколо стали настороженими, кожен крок лунав глухо, і здавалося, що сама темрява розгортається перед ними, щоб поглинути. Ліхтарі ледве давали світло, а всі звуки відлунювали в глибинах, наче це не було просто каміння, а живі стіни, які поглинали кожну частинку їхнього страху.

Джон підійшов до одного з поворотів і зупинився, прислухаючись. Його очі блищали від напруги, і він, здавалось, міг чути щось більше, ніж просто звуки їхніх кроків.

— Там щось є, — прошепотів він.

Єгор на мить запитливо подивився на нього, але потім обернувся до глибини печери, в яку вони йшли.

— Що це? Тіні, чи лише наші уяви?

Ната відчула, як тремтить її рука, яка тримала книгу. Вона порухалась вперед і відчула холод, що не просто йшов з темряви, а проник до кожної клітинки її тіла.

— Ми наближаємось до чогось. Це місце точно має свою історію, — сказала вона.