Любава Олійник - Рея. Та, що дає НадІю, Любава Олійник

Поступово мені передалися усі її думки. Рута повинна була взяти в руки особливий камінь-артефакт і нагріти його за допомогою своєї енергії. Я заспокоїла її, переповідаючи їй частинку своєї життєвої історії, а саме про те, що була у попередньому житті помічницею богині домашнього вогнища Вести, тому володію магією вогню і можу викликати його навіть у себе на долоні. Про останнє я не була повністю впевненою, але зараз дівчину потрібно підбадьорити.

Вмившись до ладу і скупавшись у свіжій річці, Рута, тобто я, направилася до юрби. Саме останній хлопець завершував випробування, так і не пройшовши його.

—Чого тобі, Руто. Ти вже використала свій шанс. Більше не буде, - єхидно промовила огрядна жінка середніх років.

—Мені потрібно ще раз показати усім, що я володію здібностями, - твердо сказала Рута.

—Ми уже усі в цьому нещодавно переконалися, - ззаду голосно вигукнув той світлий юнак, що відштовхнув мене. Здається його звуть Павло.

—А якщо я доведу свої здібності, нагріючи камінь до червоного? – останню думку я підказала Руті, адже це наш останній шанс.

—Гм, не сміши. Такого у наших краях не було пів сотні літ, - ззаду почулися смішки, які переросли в відвертий регіт.

—То чому ти не даєш мені такої можливості? Боїшся? – я не відступала, і моя нахабність подіяла.

—Ви чуєте, - жінка голосно викрикнула, закликаючи усіх до себе,  — Рута хоче не просто нагріти священний камінь, вона хоче перетворити його у палаючий червоний. Ходіть усі сюди, щоб поглянути на останнє приниження нашої самозванки, поки вона не повернулася в село коровам хвости крутити.

Увесь народ аморфною масою рушив до великого пня, що служив учням і гостям за стіл. Коли натовп стих, я встигла оглянутися навкруги, було близько двох сотень молодих і старших людей, жінка на ім’я Євдокія велично встала і протягнула мені напівпрозорий камінь з гірського кришталю величиною в долоню.

Рута обережно і навіть боязко взяла камінь, а я намагалася її заспокоїти і налагодити контакт з тілом, тепер уже моїм, хоч і наполовину. Я відчула його резерви і вони у дівчини були, проте наче заблоковані. Налагодила діалог з каменем, попросила злитися зі своєю магією і довіритися мені як каменю-артефакту, так і дівчині. Зараз мені була необхідна повна довіра дівчини. Після того, як у серці відчула схвальний відгук, дозволила собі відчути повноправною господинею цього тіла і відчинила магічний резерв Рути, додавши своєї магії.

Коли звідусіль почали чутися крики і ганебні вирази в сторону Рути, наше злиття було повним, тож я не дозволила собі емоцій та реакцію на них. Натомість попросила богиню Весту скористатися своїм магічним даром. Камінь в руці почав нагріватися, поступово червоніючи, а навколо долоні з’явилося легке полум’я.

Рута відкрила свої очі і ледь не впустила камінь, проте вмить себе опанувала. Відтепер ми єдина сила. Піднявши догори червоний камінь, з якого палало полум’я, я показала усім, що таки успішно пройшла випробування.

Реакція була ошелешеною. Ні звуку! Я поклала камінь на свіжий пень, і під ним дерево почорніло як від розпеченого вугілля.

Євдокія гнівно, проте не без поваги тихо сказала:

—Рута пройшла випробування. Вона разом з іншими п’ятьма завтра вирушає до міста.

До мене підійшла жінка і обійняла мене:

—Я пишаюся тобою, доню, - вона обійняла і на душі розлилося тепло любові.