Агата Крісті - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

справді Мартіною, про яку написав мені Едмунд, то в такому разі я відчувала, що ми повинні її прийняти. Я написала на ту адресу, яку вона мені назвала у своєму листі, запрошуючи її приїхати до Резерфорд-Холу й познайомитися з нами. Але через кілька днів я одержала телеграму з Лондона: «Пробачте, але я мушу негайно повернутися до Франції. Мартіна». Після того я більш не одержала від неї жодного листа й нічого про неї не чула.

– І коли все це сталося?

Емма спохмурніла.

– Незадовго до Різдва. Я це знаю, бо хотіла запропонувати їй провести Різдво з нами, але мій батько не хотів навіть чути про це, тому я запропонувала, щоб вона приїхала до нас на вікенд після Різдва, поки вся родина ще буде вдома. Якщо не помиляюся, то телеграма, у якій вона повідомила, що мусить повернутися до Франції, надійшла до нас за кілька днів до Різдва.

– І ви вважаєте, що жінка, чий труп знайдено в саркофазі, може бути цією Мартіною?

– Ні, звичайно ж, ні, я так не думаю. Та коли ви сказали, що вона, мабуть, іноземка, то знаєте… я просто не могла не подумати… що, можливо…

Її голос урвався й затих.

Кредок заговорив швидко й переконливо:

– Ви мали цілковиту слушність, що вирішили розповісти мені про це. Ми неодмінно проведемо необхідне розслідування. У мене дуже мало підстав сумніватися в тому, що жінка, яка вам написала, справді повернулася до Франції й перебуває тепер там жива й здорова. З другого боку, ми не можемо зовсім знехтувати той факт, що певні дати збігаються, та й самі ви не могли не звернути на це уваги. Як ви чули на слуханнях попереднього розслідування, смерть жінки, згідно зі свідченням поліційного хірурга, сталася від трьох до чотирьох тижнів тому. Але ви не хвилюйтеся, міс Крекенторп, залиште нам розслідування цих додаткових фактів. – Він запитав ніби мимохідь: – Ви радилися з містером Гарольдом Крекенторпом? А чи запитували ви думку батька та інших своїх братів?

– Я мусила, звичайно, розповісти про все батькові. Він був страшенно роздратований, – вона слабко всміхнулася. – Він не сумнівався в тому, що це шахрайська витівка з метою видурити в нас гроші. Мій батько страшенно збуджується завжди, коли йдеться про гроші. Він вважає чи прикидається, ніби вважає, що він дуже вбогий чоловік і мусить берегти кожне пенні, яке в нього є. Мені здається, на старих людей іноді таке находить. Це, звичайно, неправда, він одержує дуже високі відсотки з капіталу й не витрачає навіть чверті від цих грошей, чи, принаймні, так було до останнього часу, коли на нас накинули високий прибутковий податок. Немає сумніву, він накопичив дуже великі заощадження. – Вона на мить замовкла, а тоді провадила: – Я розповіла про все й двом другим своїм братам. Альфредові все це здалося жартом, хоча й він схилявся до того, що, либонь, ідеться про спробу виманити гроші. Седрік мене вислухав без будь-якого інтересу – він схильний зосереджуватися тільки на самому собі. Зрештою ми дійшли висновку, що родина повинна прийняти Мартіну й що на цю зустріч слід також запросити містера Вімборна, нашого адвоката.

– А що подумав про того листа містер Вімборн?

– Ми з ним не обговорювали цю справу. Ми саме хотіли обговорити її з ним, коли надійшла телеграма від Мартіни.

– Ви більше не вживали якихось заходів?

– Я надіслала листа на лондонську адресу з припискою «Переслати адресатові» на конверті, але ніякої відповіді мені не надійшло.

– Досить дивна історія… Гм…

Він поглянув на неї гострим поглядом.

– А що ви самі думаєте про все це?

– Я не знаю, що мені думати.

– А якою була ваша реакція в той час? Чи припускали ви, що лист справжній, чи були тієї самої думки, що й ваш батько та ваші брати? А що, до речі, подумав про листа від Мартіни ваш зять?

– О, Браєн був певен, що лист справжній.

– А ви?

– Я… не була певна.

– А якими були ваші почуття – якби та жінка й справді була вдовою вашого брата Едмунда?

Обличчя Емми злагідніло.

– Я дуже любила Едмунда, любила його більше, ніж інших братів. А лист здався мені саме таким, який би написала жінка на зразок Мартіни, якби опинилася в подібних обставинах. Плин подій, який вона описала, був дуже природним. Я думала, що на той час, коли закінчилася війна, вона або одружилася знову, або жила з чоловіком, який зобов’язався опікуватися нею та її дитиною. Потім, можливо, той чоловік помер або покинув її, і вона визнала потрібним звернутися до родини Едмунда – адже він і сам хотів, щоб вона до неї звернулася. Мені той лист здався справжнім і природним, але Гарольд указав мені на те, що його могла написати й самозванка, якщо та жінка добре знала Мартіну й знала про всі факти, пов’язані з її одруженням, адже в такому випадку вона могла написати листа, на вигляд цілком обґрунтованого й прийнятного. Я мусила визнати, що він має слушність – але все одно…

Вона замовкла.

– Вам хотілося, щоб лист був справжнім? – лагідно запитав Кредок.

Вона подивилася на нього вдячним поглядом.

– Так, я хотіла, щоб він був справжнім. Я була б дуже рада, якби Едмунд залишив по собі сина.

Кредок кивнув.

– Як ви сказали, лист, принаймні зовні, здається цілком природним. Дивує те, що сталося потім: раптовий від’їзд Мартіни Крекенторп до Парижа й той факт, що ви ніколи більше про неї не чули. Ви відповіли їй цілком приязно й були готові прийняти її. Чому, навіть якщо вона повернулася до Франції, то не написала вам знову? Це в тому випадку, якщо ми припустимо, що її лист справжній. Якщо ж він написаний самозванкою, то події знаходять значно легше пояснення. Я подумав, що, можливо, ви проконсультувалися з містером Вімборном, і він почав розслідування, яке сполохало ту жінку. Але ви мене запевняєте, що нічого подібного не було. Проте не можна виключати тієї можливості, що той або той із ваших братів удався до заходів подібного виду. Можливо, та Мартіна має таке минуле, яке воліє приховати, бо воно не витримало б такого розслідування. Можливо, вона думала, що їй доведеться мати справу лише з люблячою сестрою Едмунда, а не з досвідченими й підозріливими бізнесменами. Вона, либонь, сподівалася здобути від вас гроші для тієї дитини (хоч то вже, власне, і не дитина, а хлопець віком років п’ятнадцяти або й шістнадцяти), не маючи потреби відповідати на багато запитань. Але натомість вона побачила, що їй доведеться мати справу з чимось зовсім іншим, що могло призвести до дуже поважних юридичних наслідків. Якщо Едмунд Крекенторп залишив сина, народженого в законному шлюбі, то він став би одним зі спадкоємців маєтності вашого діда, я не помиляюся?

Емма кивнула.

– Більше того, якщо мої відомості точні, то він у належний час успадкує Резерфорд-Хол і прилеглі до нього землі – територію, яка сьогодні, либонь, має велику цінність для забудовників.

Емма подивилася на нього дещо приголомшеним поглядом.

– А й справді, я зовсім про це не подумала.

– Але я не раджу вам