Світлана Литвиненко - Приховані гріхи, Світлана Литвиненко

Розділ 15

  Ема допомогла одягнутися Софійці, бо вже через пів години Дмитро мав відвести їх до танцювального гуртка, який працював і на шкільних канікулах.

-А чому мама кричить на тітку Христину? –запитала Софійка в Емілії.

-Сонечко, я не знаю,- якомога м’якіше відповіла Ема, якій було шкода, що дівчинці доводилося вислуховувати як з’ясовують стосунки дорослі, які зовсім не думають як це впливає на дитину,- гадаю чогось не поділили.

-А ми з Поліною всім ділимося, довіряємо одна одній. Після того як ми повернемося Поліна обіцяла зі мною погуляти,- Софійка усміхнулася згадуючи свою старшу сестру.

-Я рада за тебе. А зараз нам час йти, вийдемо з будинку через кухню…

-Щоб не заважати мамі та тітоньці сваритися?- здогадливо запитала Софійка.

-Можна і так сказати,- знизила плечима Емілія,- пішли.

  Вони вийшли з кімнати, а потім непомітно і з будинку. До вух Еми долинула частина розмови Каміли та її сестри.

-Даремно ти сюди знову приїхала, ти нічого цим не досягнеш. Волю батька треба поважати,- вкотре вигукнула Каміла Романівна.

-Батько був не в собі, коли складав заповіт,- відгризнулася у відповідь Христини,- і ти оманливим шляхом забрала у мене мою частку.

-Я в тебе її викупила. Бо у тебе і у твого чоловіка не вистачило тями розкрутити бізнес,- не умовкала Каміла.

-За те у твого Ігоря вистачило тями, аби не він, ти теж би не змогла розібратися з тими лісами. А так ти тепер як королева, за таким-то чоловіком, молодим,- Христина без будь-якої сором’язливості говорила сестрі все що було в неї на думці.

-Не треба заздрити,- посміхнулася зухвало Каміла.- Ти краще скажи, чого ти від мене хочеш?

-Я хочу, щоб ти повернула мені моє, мою частку «ЛісБука»

-Але це не можливо, бо ти все мені продала добровільно. Чи ти забула?- Каміла трохи вгамувалася.

-То була моя помилка. І я хочу все повернути і знову стати співвласницею компанії. І повір, буде так як я захочу…

  Про що далі йшлося в розмові Ема не чула, але зміст конфлікту і так був зрозумілий. Там де панують гроші там немає спокою. Але без грошей, як у її випадку теж несолодко.

-Тату,- вигукнула Софійка побачивши батька, який вийшов з будинку слідом за ними.

  Дівчинка кинулася обіймати батька, а Емілія продовжувала разом із Дмитром стояти біля автомобіля. Ігор підхопив доньку на руки та поцілував її у щоку, а потім знову поставив на ноги подивившись у бік Еми й упіймав її погляд. Вона відразу відвела очі, відчувши, як її серце забилося так, що ніби було готове вислизнути із грудей. І чому це він на неї так подивився? Цей його погляд такий пронизливий, глибокий, який змусив її зніяковіти. Вона прямо відчувала, як його очі випромінювали тепло та ніжність, сяяти від хвилювання та захоплення.

-Ну все доню, йди, бо запізнишся.  І будь слухняною дівчинкою,-Ігор знову подивився на Емілію так, що у неї на цей раз на щоках з’явився легкий рум’янець.

-Нам пора,- Ема підігнала Софійку до салону автомобіля і сама сіла поруч,- Дмитре поїхали, бо ми вже й так затрималися.

-Вже їдемо,- водій завів двигун і вони поїхали.

  Ема встигла обернутися, щоб подивитися у заднє вікно автомобіля на Ігоря, який продовжував стояти й дивитися їм услід. І що це з ним таке? Чи може-то їй просто здалося, що він так пильно дивиться на неї. Може вона не все так розуміє і їй тільки здалося, що він ці декілька хвилин не зводив з нею своїх очей. А може Ігор помітив, здогадався про зацікавленість ним з її боку? Мабуть, так воно і є. Своєю необережною поведінкою вона видала себе. Але де саме вона зробила помилку? Та це вже неважливо. Тепер мало перевагу те, що їй робити далі. Як себе поводить у його присутності. І що відповісти йому, якщо він раптом запитає чи справді він їй подобається, як чоловік. Звісно вона буде все заперечувати й ніколи не визнає, що він їй ще й як подобається і тим більше, що вона у нього закохана. Ема відчула сором розмірковуючи над цим, сором від того, що вона думає не про свого чоловіка, а про чужого.

-Ми приїхали,- повторив вдруге водій, дивлячись на Емілію у дзеркало заднього бачення.- Ема з тобою все гаразд?

-Так,- Ема стряхнула головою відганяючи від себе думки,- Софійко, виходимо. Заняття вже розпочалися, а нам треба ще переодягнутися. Сьогодні урок по парних танцях, то напевне…

-Сергійко на мене образився, що я не прийшла вчасно,- засмучено зауважила Софійка згадуючи хлопчика з яким вона танцювала у парі.

-Все буде добре,- підбадьорила Емілія свою підопічну,- пішли швидше.

   Поки Софійка була на заняттях, Емілії хотілося побути на одинці й не повертатися до салону автомобіля. Дівчина заздалегідь попередила про це Дмитра, який тільки кивнув у відповідь. Бо зазвичай вона та Дмитро разом очікували на Софійку спілкуючись на різноманітні теми. Дмитро був приємним співрозмовником. Начитаним, розумним, вмів вдало пожартувати. Іноді Емілія не розуміла, чому Дмитро працював простим водієм у заможних людей, а не будував собі кар’єру адвоката, як він мріяв. Коли Емілія запитувала у нього про це, то він відповідав, що у нього немає грошей на навчання...як і у неї.

  Емілія вийшла з будівлі дитячої творчості де знаходився гурток танців і пішла трохи у бік скверу, який був розташований поруч шукаючи очима вільну лаву. Трохи подалі від будівлі упродовж тротуару знайшлася така й Ема поспішила до неї, присіла. На вулиці було трохи прохолодно й Емілія застебнула куртку. І тут їй здалося, що вона чує голос Олега. Ема навіть усміхнулася до себе та обернулася. Ззаду, ще на зеленому газону на якому лежало багато опалого листя гуляли зовсім маленькі дітлахи, які тільки-но навчилися ходити. А дорослі, напевно їхні батьки присіли навпочіпки та спостерігали за ними..

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍