Arachne - ХІллер 2, Arachne

Хіллер, важко дихаючи, глянув на неї. У його очах все ще була рішучість, але й щось ще щось, що говорило про те, що він прийняв рішення.

- Я обіцяв тобі подумати над твоєю пропозицією, - слабким голосом промовив він. - Я вибрав тебе.

Кімната ще пахла порохом і кров'ю, коли Ліліан намагалася втримати Хіллера на ногах. Його тіло почало повільно піддаватися болю від поранення. Постріл, який Маестро встиг зробити, пробив його бронежилет. Ліліан міцно обхопила його плечі, намагаючись не дати йому впасти. У її голові поєднувалися страх і рішучість.

— Тримайся, Хіллере, ще трохи, — прошепотіла вона, відчуваючи, як його важке дихання стає дедалі нерівнішим.

Хіллер криво усміхнувся, його обличчя було блідим від втрати крові.

— Не хвилюйся за мене, Лілі, я... не вперше, — він тяжко проковтнув, намагаючись стриматися.

Раптом двері різко відчинилися, і в кімнату увірвалися Спарк, Райдер і Рен. Райдер моментально зреагував, прикриваючи вхід та скануючи приміщення на випадок нових погроз. Спарк, не гаючи часу, підбіг до Лілі та Хіллера.

- Він сильно поранений? — швидко спитав Спарк, уже відкриваючи медичний набір зі свого рюкзака.

- Куля пройшла через бронежилет, йому терміново потрібна допомога, - коротко відповіла Ліліан, намагаючись зберігати холоднокровність.

Спарк почав акуратно обробляти рану, його протезовані руки працювали з бездоганною точністю, як у досвідченого хірурга. Лілі дивилася на це, стиснувши зуби, молячись, щоб Хіллер протримався. Він був єдиним зв'язком із правдою, з якою вони всі так довго боролися.

Рен уважно спостерігав за ситуацією, але його очі були прикуті до обличчя Лілі. Він бачив, як її рішучість перемішувалась із розпачом, і розумів, що для неї це більше, ніж просто ще одна справа.

— Нам треба забиратися звідси, — коротко кинув Райдер, коли до рації прийшов сигнал, що посилені сили охорони Маестро вже в дорозі.

- Ми не можемо взяти його з собою, - відповів Рен, насупившись. — Йому потрібно більше часу на відновлення.

Лілі різко обернулася до нього, її очі метали блискавки.

— Я не залишу його тут. Якщо вони знайдуть його, вони вб'ють його. Ми його сховаємо.

Рен вивчаюче глянув на неї, потім повільно кивнув.

- Добре. Але ти розумієш, що тепер ти ризикуєш не лише своєю кар'єрою, Лілі, а й життям усіх нас.

Лілі не вагалася.

- Я знаю. Але це варте того.

Спарк закінчив свою роботу, сповільнивши кровотечу та стабілізувавши Хіллера. Той був все ще слабкий, але зміг розплющити очі і трохи посміхнутися.

— Ти... завжди така вперта? — прохрипів він, намагаючись сфокусувати погляд на Лілі.

Вона не змогла стримати посмішки, хоча її серце билося як шалене.

— Це допомагає вижити, — лагідно відповіла вона.

- Ліліан, - покликав її Райдер, - охорона вже близько. Нам треба йти зараз.

Лілі озирнулася довкола. Приховати Хіллера в цьому місці було неможливо – їх дуже легко знайдуть. Вона швидко ухвалила рішення.

— Ми його сховаємо у старому притулку, — сказала вона, її голос був твердим. - Там вони його не знайдуть.

- Це ризиковано, - відповів Спарк, дивлячись на неї з сумнівом.

— Але ми не маємо іншого вибору, — вона подивилася на свою команду. — Я зроблю все, щоб його захистити.

За кілька хвилин команда зникла в тіні нічного міста. Лілі вела їх до покинутого складу на околиці Вальхейма, де вона колись вела одне зі своїх розслідувань. Ніхто не знав про існування цього місця, крім неї та її колишнього начальника. Тепер це було їхнім єдиним шансом.

Вони рухалися швидко, Хіллер був у свідомості, але надто слабкий, щоб йти самостійно. Лілі та Райдер несли його, прикриваючи один одного. Вулиці були порожні, але кожен крок лунав у нічній тиші гулом. Кожен поворот міг стати пасткою.

Коли вони нарешті досягли старого складу, Лілі полегшено видихнула. Це місце було сховано від сторонніх очей і досить надійним для тимчасового притулку.

— Залишимо його тут на кілька годин, — сказала вона, коли вони акуратно поклали Хіллера на імпровізоване ліжко. — Я сама подбаю про нього.

— Лілі, ти впевнена, що впораєшся? - спитав Рен, підходячи ближче. - Це небезпечно. Ти вже порушила усі правила.

- Я знаю, Рене. Але іноді правила заважають зробити правильне, її голос був сповнений рішучості.

Рен кивнув, але в його очах світилося занепокоєння.

— Ми повернемося за вами, коли закінчиться зачистка, — сказав Райдер, перевіряючи своє спорядження.

Спарк стояв осторонь, обмірковуючи всі можливі наслідки.

— Будь обережна, Лілі, — кинув він, перш ніж вони з Райдером і Реном зникли в темряві.

Лілі залишилася сама з Хіллером. Вона присіла поряд з ним, відчуваючи, як втома накочує хвилями, але відмовлялася дати їй волю. Вона не могла його втратити. Чи не тепер.

Вона подивилася на його обличчя, його дихання стало рівнішим, але рана все ще викликала занепокоєння.

- Я не дозволю їм забрати тебе, - прошепотіла вона, проводячи рукою по його обличчю. - Ми знайдемо вихід.

Лілі сиділа поруч із Хіллером, прислухаючись до його нерівного дихання. У повітрі стояла важка тиша, що переривалася лише звуками нічного міста за вікнами. У тьмяному світлі лампи вона тихо обробляла його рану, намагаючись не завдати зайвого болю. Її пальці рухалися акуратно, кожен жест був точним і впевненим, хоча всередині її вирувала тривога.

Хіллер лежав, заплющивши очі, його обличчя було напруженем, але він мовчав, терплячи. Лілі обережно накладала новий бинт, відчуваючи, як її серце стискається від тяжкості усвідомлення. Вона розуміла, що все змінилося. Ця людина, яку вона ще нещодавно вважала злочинцем, тепер стала для неї кимось набагато більшим. Він був ключем до багатьох таємниць, але також був тим, хто розділив з нею найтемніше і найнебезпечніше.

Коли вона закінчила, Лілі сіла поряд з ним, дивлячись в одну точку на підлозі. Думки в її голові перемішалися, ніби вона намагалася збудувати щось нове зі старих уламків. Хіллер більше не зможе повернутися до свого минулого життя — до постійних втеч, тіней, хитромудрих ігор проти системи. Те, що сталося, змінило його долю, і Лілі відчувала відповідальність за його майбутнє.