Arachne - ХІллер 2, Arachne

Маестро примружився, пильно дивлячись на Хіллера:

- А, ти. Я гадав, що твоя гра закінчилася давно. Але, мабуть, ти знайшов собі нових союзників. Цікаво. Ти думаєш, що ця дівчина та її команда можуть врятувати тебе? Ти все ще граєш у героя, хоча вже давно став одним із нас.

Ліліан відчула, як щось усередині неї обірвалося. Ці слова, сказані в холодному, впевненому тоні, пролунали так, ніби вони знали про Хіллера більше, ніж вона могла уявити. Але зараз не було часу на сумніви. Вони прийшли сюди, щоб це завершити.

— Досить, — твердо сказала вона, піднімаючи зброю і прицілившись до Маестро. - Зараз все закінчиться.

Маестро повільно розвів руки убік, ніби запрошуючи їх стріляти. Його усмішка не зникла, ніби він знав щось, що залишалося прихованим для решти.

— Ви навіть не уявляєте, наскільки це далеко зайшло, — його голос став холоднішим. — Система вже давно переварила вас, Ліліане. Навіть якщо ви переможете мене, ви ніколи не знищите те, що я збудував.

У цей момент тишу розірвав раптовий сигнал, який пролунав у їхніх навушниках. То був Спарк.

- Лілі, у нас проблеми, - пролунав його напружений голос. — Ми зачепили їхню охорону, і вони зчинили тривогу. Ми не можемо утримувати системи довго – вони почнуть повертати контроль за кілька хвилин.

Час стрімко вислизав. Ліліан розуміла, що якщо вони не схоплять Маестро прямо зараз, вони можуть згаяти його назавжди. Вона зробила ще один крок уперед, стиснувши зброю міцніше.

— Ти припустився помилки, коли вирішив, що ми не готові боротися твоїми методами, — сказала вона, дивлячись прямо в його очі. - Сьогодні ти програєш.

Але Маестро лише засміявся:

- Це не кінець, Ліліан. Це лише початок.

І на цей момент щось сталося. З-за їхніх спин пролунав різкий скрегіт металу, і Ліліан почула, як важкі двері з гучним звуком почали зачинятися. Вона обернулася, але було вже надто пізно — механізм блокування активувався, і вони були замкнені всередині бази.

- Чорт! — вигукнув Хіллер, підбігаючи до дверей і намагаючись відчинити. Але замки були непробивними.

- Спарк! - крикнула Ліліан у навушник. — Нас замкнули. Нам потрібний вихід!

Відповіді не було. Тільки глухий тріск перешкод.

Маестро стояв у центрі зали, спостерігаючи за ними з холодною впевненістю.

- Я попереджав, - спокійно сказав він. - Тут не буває переможців.

Лілі і Хіллер опинилися віч-на-віч з Маестро, і час, здавалося, зупинився. Напруга в повітрі стала майже нестерпною, ніби сам всесвіт затамував подих, очікуючи, чим усе це закінчиться. Ліліан міцно стискала пістолет, спрямований прямо в груди Маестро, але її погляд був прикутий не до нього - вона дивилася на Хіллера.

Хіллер стояв нерухомо, його обличчя застигло в масці зосередженості, але в очах було щось більше. Біль, сумнів, внутрішній конфлікт — це читалося у його погляді, коли він зустрів її очі. Ліліан знала, що зараз відбувалося щось більше, ніж битва з ворогом. Цей момент, це рішення, яке він мав ухвалити, могло змінити все.

Маестро, наче насолоджуючись їхніми муками, посміхнувся і зробив крок уперед.

— Ти довго йшов до цього, Хіллер, — сказав він з уїдливою усмішкою. - І ось тепер ти тут. Адже ти завжди знав, що одного разу доведеться зробити вибір. Ти вже розумієш, що на тебе чекає?

Хіллер не відповів, його погляд залишався прикутим до Лілі. Вона відчувала, як його боротьба всередині наростала. Слова Маестро різали, як леза, глибоко проникаючи в рани минулого. Лілі розуміла, що його провину за те, що він колись був частиною цієї темної мережі, неможливо просто забути.

Маестро продовжував тиснути:

— Ти завжди був такий... наївний. Думаєш, жертвуючи собою, ти врятуєш їх? Але глянь на себе. Ти вже давно частина цього світу, Хіллере. Ти думаєш, що можна вийти з нього, просто вбивши мене? Система, яку створив, не зникне. Навіть якщо ти мене знищиш, вона продовжить працювати.

Ліліан зробила крок вперед, її голос тремтів, але вона намагалася говорити чітко і впевнено:

— Ти не маєш рації. Кожен крок був спланований, але ти недооцінив нас. Хіллер не той, ким ти його бачиш. Він обере не тебе. Він вибере правду.

Маестро лише посміхнувся:

- Правда? Ти так думаєш, дівчинко? - Він примружив очі. - Ти ще не знаєш його справжнього вибору.

Слова Маестро луною віддавалися у вухах Хіллера. Він знав, що в цей момент перед ним стояли два шляхи: один вів до смерті та можливого порятунку інших, другий — до життя, але ціною ще більшого ризику для тих, хто йому дорогий. І, можливо, її ціною — Лілі.

Він бачив собі Ліліан — її рішучість, її віру у нього, її готовність боротися остаточно. І це розтопило холодну стіну, яку він будував у собі всі ці роки. Вперше за довгий час він відчував, що має що втрачати. Не лише своє життя, а й тих, хто нарешті повірив у нього. Повірив, що він більше не пішака в чужій грі, що має шанс все виправити.

Маестро різко дістав зброю, і все сталося надто швидко. Лілі інстинктивно прицілилася в нього, але її реакція була запізнілою - Маестро вже готовий був натиснути на курок.

Хіллер кинувся вперед. Миттєвість тривала вічність, але рішення вже було ухвалено. Його тіло рухалося швидше, ніж думки. Він не міг дозволити цьому закінчитися так. В останній момент він штовхнув Лілі убік, затуляючи її собою.

Постріл пролунав у повітрі. Маестро потрапив точно в груди Хіллера.

- Ні! - крик Ліліан розірвав повітря.

Хіллер похитнувся, але не впав. Він, зчепивши зуби, ступив уперед, спрямовуючи пістолет на Маестро. Маестро приголомшено дивився на нього, ніби не вірив, що Хіллер усе ще на ногах.

- Ти програв, - хрипко промовив Хіллер, його голос тремтів, але в ньому була сталева впевненість. - Це кінець.

Із цими словами він вистрілив. Маестро звалився на підлогу, його усмішка зникла. Тиша огорнула кімнату.

Ліліан підбігла до Хіллера, її руки тремтіли, коли вона схопила його за плечі.

— Ти не можеш залишити нас, — прошепотіла вона, її очі були сповнені болю.