Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

чують саму тільки черствість та холодну пустоту в душах. Важко полюбити того, кого ніхто не бачив. Один Христос приніс і звістив нам тайну, що в любові до братів отримуємо любов до Бога. Варто тільки полюбити їх так, як повелів Христос, і сама собою вийде в підсумку любов до Бога Самого. Ідіть же в мир і отримайте спочатку любов до братів.

Але як полюбити братів, як полюбити людей? Душа хоче любити одне прекрасне, а бідні люди такі недосконалі й так у них мало прекрасного! Як же зробити це? Подякуйте Богу спочатку за те, що ви росіянин! Для росіянина тепер відкривається цей путь, і цей путь є сама Росія. Якщо тільки полюбить росіянин Росію, полюбить і все, що тільки є в Росії. До цієї любові нас веде тепер Сам Бог. Без хвороб і страждань, що в такій кількості накопичились всередині її та яких провиною ми самі, не відчув би ніхто з нас до неї співчуття. А співчуття є вже початок любові. Вже крики про безчинства, неправди й хабарі — не просто обурення благородних на безчесних, але зойк всієї землі, яка спочула, що незліченні чужоземні вороги удерлися, розсипалися по домах і наклали тяжке ярмо на кожного чоловіка; вже й ті, котрі прийняли добровільно до себе в доми цих страшних ворогів душевних, хочуть від них звільнитися самі й не знають, як це зробити, і все зливається в один неймовірний зойк, уже й нечутливі посуваються. Та прямої любові ще не чутно ні в кому, — її немає також і у вас. Ви ще не любите Росії: ви вмієте тільки журитися та дратуватися чутками про все погане, що в ній робиться, у вас все це викликає тільки одну черству досаду та зневір’я. Ні, це ще не любов, далеко вам до любові, це хіба що одне надто ще далеке її передвістя. Ні, якщо ви дійсно полюбите Росію, у вас зникне тоді сама по собі та близькозора думка, що зародилась тепер у багатьох чесних і навіть вельми розумних людей, власне, ніби в теперішній час вони вже нічого не можуть зробити для Росії і ніби вони їй вже не потрібні зовсім; навпаки, тоді тільки у всій силі ви відчуєте, що любов всемогутня і що з нею можливо все зробити. Ні, якщо ви дійсно полюбите Росію, ви пориватиметесь служити їй; не в губернатори, а в капітан-справники підете, — останнє місце, яке тільки відшукається в ній, візьмете, віддаючи перевагу одній крихті діяльності на ньому перед усім вашим нинішнім, бездіяльним і дозвільним життям. Ні, ви ще не любите Росії. А не полюбивши Росію, не полюбити вам своїх братів, а не полюбивши своїх братів, не загорітися вам любов’ю до Бога, а не загорівшись любов’ю до Бога, не врятуватися вам.

1844

XX

Потрібно проїздитись по Росії

(З листа до гр. О.П. Т…..го)[80]

Немає вищого звання за чернече, і хай сподобить нас Бог одягнути коли-небудь просту ризу ченця, таку бажану душі моїй, про яку вже й помисли мені в радість. Але без поклику Божого цього не зробити. Щоб отримати право віддалитися від миру, треба вміти розпрощатися з миром. «Роздай усе майно своє бідним і тоді вже ступай до монастиря», — так говориться всім, хто туди йде. У вас є багатство, ви можете роздати його бідним; та що ж мені роздати? Майно моє не в грошах. Бог мені допоміг накопичити скількись розумного й душевного добра і дав деякі здібності, корисні й потрібні іншим, тож я повинен роздати це майно тим, хто не має його, а потім уже йти до монастиря. Але й ви одним грошовим роздаванням не одержите на те права. Якби ви були прив’язані до вашого багатства і вам було б з ним тяжко розставатися, тоді інша справа; але ви до нього охолонули, для вас воно тепер ніщо, — де ж ваш подвиг і ваша пожертва? Чи викинувши за вікно непотрібну річ — означає зробити добро своєму братові, розуміючи добро у високому смислі християнському?.Ні, для вас так само, як і для мене, зачинені двері жаданої обителі. Монастир ваш — Росія! Облачіться ж духовно у ризу ченця і, всього себе омертвівши для себе, але не для неї, ідіть орудувати в ній. Вона кличе тепер синів своїх ще сильніше, ніж будь-коли раніше. Вже душа в неї болить, і розноситься крик її душевної хвороби. Друже мій! або у вас нечутливе серце, або ви не знаєте, що таке для росіянина Росія. Згадайте, що коли приходила біда їй, тоді з монастирів виходили монахи й ставали до лав з іншими рятувати її. Ченці Ослябя й Пересвіт, з благословення самого настоятеля[81], взяли в руки меч, осоружний християнинові, й лягли на кривавому полі битві, а ви не хочете взяти поприща мирного громадянина, і де ж? — у самому серці Росії. Не відмагайтесь вашою неспроможністю, — у вас є багато того, що тепер для Росії потрібне й необхідне. Будучи губернатором у двох зовсім протилежних губерніях, виконавши це діло, незважаючи на всі ваші тодішні недоліки, краще за багатьох, ви набралися прямих і позитивних знань про справи, що всередині відбуваються, і спізнали в істинному вигляді Росію. Але не це головне, і я б вас не схиляв так служити, незважаючи на всі знання ваші, якби не бачив у вас однієї тієї властивості, що, як на мене, значніша за всі інші, — властивість, не клопочучись зовсім, не працюючи самому, заледве не лінуючись, уміти змусити всіх інших працювати. У вас все рухалось швидко й прудко; і коли, дивуючись, питали у вас самих: «Від чого це?» — ви відповідали: «Все від чиновників, трапилися гарні чиновники, котрі не дають нічого мені робити самому»; і коли йшло діло до представлення до нагород, ви завжди виводили вперед ваших чиновників, приписуючи все їм, а собі нічого. Ось ваше головне достоїнство, не кажучи вже про вміння вибрати самих чиновників. Не дивно, що у вас чиновники рвалися з усіх сил, і один дописався до того, що нажив сухоти й помер, як не намагалися ви відтягнути його від діла. Чого не зробить російська людина, якщо стане таким чином ставитись до нього начальник! Ця ваша властивість дуже тепер потрібна, саме тепер, у цей час себелюбства, коли кожен начальник думає про те, як би виставити вперед