Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

також з них посміятися. Я відірвався вже від багато чого тим, що, позбавивши картинного вигляду й лицарської маски, під якою виїжджає козирем усяка мерзота наша, поставив її поряд з тією гидотою, котру всім видно. І коли повіряю себе на сповіді перед Тим, Хто повелів мені бути в мирі й звільнятися від моїх вад, бачу багато в собі пороків; але вони вже не ті, які були минулого року: свята сила допомогла мені від тих відірватися. А тобі раджу не пропустити повз вуха цих слів, але прочитавши мого листа, зостатися самому на кілька хвилин і, від усього відокремившись, поглянути гарненько на самого себе, перебравши перед собою все своє життя, щоби перевірити на ділі істину слів моїх. У цій же моїй відповіді знайдеш відповідь і на інші запитання, якщо пильніше придивишся. Тобі роз’ясниться також і те, чому не виставляв я до сих пір читачеві явищ утішливих і не обирав у мої герої доброчесних людей. їх у голові не вигадаєш. Поки не станеш сам хоч скільки-небудь до них подібний, поки не здобудеш мідним лобом і не завоюєш силою в душу кілька добрих якостей — мертвеччиною буде все, що напише перо твоє, і, як земля від Неба, буде далеке від правди. Вигадувати кошмарів — я також не вигадував, кошмари ці гнітили мою власну душу: що було в душі, те з неї й вийшло.

1843

4

Тому спалено другий том «Мертвих душ», що так було необхідно. «Не оживе, поки не помре»[78], — говорить апостол. Необхідно раніше померти, для того щоб воскреснути. Не легко було спалити п’ятилітній труд, що учинявся з такими болісними напруженнями, де всякий рядок дістався потрясінням, де було багато того, що становило мої кращі помисли і займало мою душу. Та все було спалено, й до того ж тієї хвилини, коли, бачачи перед собою смерть, мені дуже хотілось зоставити після себе хоч що-небудь, яке про мене краще нагадує. Дякую Богові, що дав мені силу це зробити. Як тільки полум’я забрало останні аркуші моєї книги, її зміст раптом воскрес в очищеному й світлому вигляді, наче фенікс з вогнища, і я раптом побачив, в якому ще безладі було те, що я вважав уже порядним і струнким. Поява другого тому в тому вигляді, в якому він був, зробила б скоріше шкоду, ніж користь. Необхідно брати до уваги не задоволення яких-небудь любителів мистецтв і літератури, а всіх читачів, для котрих писалися «Мертві душі». Вивести кілька прекрасних характерів, що виявляють високе благородство нашої породи, ні до чого не приведе. Воно збудить тільки одну пусту гордість і хвастощі. Багато хто у нас уже й тепер, особливо серед молоді, почали похвалятися не в міру російськими доблестями й думають зовсім не про те, як їх поглибити і виховати в собі, але щоб виставити їх напоказ і сказати Європі: «Дивіться, німці: ми кращі за вас!» Ці хвастощі — губитель усього. Вони дратують інших і шкодять самому хвалькові. Найкраще діло можна перетворити на бруд, якщо тільки їм похвалишся й похвастаєш. А в нас, ще не зробивши діла, ним хвастаються! Хвастаються майбутнім! Ні, як на мене, вже краще тимчасове зневір’я і сум від самого себе, ніж самовпевненість у собі. У першому випадку чоловік принаймні побачить свою жалюгідність, підлу нікчемність свою й згадає несамохіть про Бога, що підносить і виводить усе з глибини нікчемності; в останньому випадку він втече від самого себе просто в руки до чорта, батька самовпевненості, що димною погордою своїх доблестей погорджує людину. Ні, буває час, коли не можна інакше спрямувати суспільство чи навіть усе покоління до прекрасного, доки не покажеш всієї глибини його справжньої мерзенності; буває час, коли навіть зовсім не слід говорити про високе й прекрасне, не показавши тут же ясно, як день, шляхів і доріг до нього для всякого. Остання обставина була мало й слабо розвинена в другому томі «Мертвих душ», а вона мала бути чи не головною; а тому він і спалений. Не судіть про мене і не робіть своїх висновків: ви помилитесь, подібно до тих моїх приятелів, котрі, створивши з мене свій власний ідеал письменника, відповідно до свого власного напряму думок про письменника, почали було від мене вимагати, щоб я відповідав ними ж створеному ідеалу. Створив мене Бог і не приховав від мене призначення мого. Народжений я зовсім не для того, щоб створити епоху в області літературній. Діло моє простіше й ближче: діло моє є те, про яке насамперед має думати кожна людина, не тільки один я. Діло моє — душа й міцне діло життя. А тому й спосіб дій моїх має бути міцним, і творити я повинен міцно. Мені нема чого квапитися; нехай квапляться інші! Спалюю, коли потрібно спалити, й, певно, роблю як треба, тому що без молитви не починаю нічого. Побоювання ж ваші щодо кволого мого здоров’я, яке, може бути, не дозволить мені написати другого тому, даремні. Здоров’я моє дуже кволе, це правда: часом буває мені так тяжко, що без Бога й не переніс би. До виснаження сил додалася ще й мерзлякуватість такою мірою, що не знаю, як і чим зігрітися: необхідно рухатись, а рухатись — немає сил. Ледве година на день знайдеться для труда, і та не завжди свіжа. Проте зовсім не зменшується моя надія, Той, Хто горем, недугами й перешкодами прискорив розвиток сил і думок моїх, без яких я б і не задумав свого труда, Хто викінчив більшу половину його в голові моїй, Той дасть силу зробити й решту — покласти на папір. Дряхлію тілом, але не духом. У духові, навпаки, все міцніє й стає твердішим; буде міцність і в тілі. Вірю, що, коли прийде визначений час, у кілька тижнів здійсниться те, над чим провів п’ять болісних років.

1846

XIX

Потрібно любити Росію

(З листа до гр. О.П. Т…..го)[79]

Без любові до Бога нікому не врятуватись, а любові до Бога у вас немає. В монастирі її не знайдете; до монастиря йдуть ті, котрих уже покликав туди Сам Бог. Без волі Бога не можна й полюбити Його. Та й як полюбити Того, Котрого ніхто не бачив? Якими молитвами та зусиллями вимолити в Нього цю любов? Погляньте, скільки є тепер на світі добрих і прекрасних людей, котрі домагаються палко цієї любові і