Сніжний Василіск - Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск

- Значить, треба йти додому вже розслабленим. - Йде до вікна, зашторює штори.

- Це погана ідея. - Голос тремтить. - Але вже пофіг, це не займе багато часу. 

- Оцей підхід мені більше до вподоби. - Нахиляється до мене з глибоким поцілунком, бере зі столу вологі серветки і тягне мене за руку до задньої парти, яку точно не видно в віконце у дверях. Виставляє з маленького пульту управління ритм вібрації, від якого коліна подкошуються, і коли я всідаюся на стільчик, задирає мою кофту і перекидує її через мою голову, накривши моє обличчя. Тягнуся звільнитися від неочікуваної маски, але він шльопає мене по рукам. - Залиш.

- Я нічого не бачу. І ледве дихати можу.

- Не дивися, просто відчувай.

- Сіріус… - Слова різко закінчуються, і я закушую губу, коли він стягує мою білизну рівно так, щоб звільнити мою ерекцію, і стискає її довгими пальцями.  

- Навіть лубрикант не знадобиться, течеш, як сучка. - Похвально-знущальний тон, на який спроможний тільки цей нахаба, від якого в мене мурашки по шкірі. - Це все через гостроту ситуації? Так сильно заводить це безпорадне непереборне збудження на виду у цілого натовпу? - Дражливо водить рукою вверх і вниз, обводячи сльзьку голівку подушечкою великого пальця, розтираючи краплинки змазки. Не можу стримати короткий стогін. - Брудне хлопчисько. - Мурчить на вухо і всміхається. - Хоча, розумію. - Прискорює темп. - Я й сам скам’янів, спостерігаючи за тобою. - Уповільнюється, і я штовхаю стегна в напрямку його долоні, шукаючи контакту.

- Сіріусе, будь ласка. - Напівстогін, напівшепіт. Вібрація всередині посилюється, стимулюючи потрібну точку майже до нестерпності, але раз за разом не вистачає зовсім тріщечки, щоб дійти до піку, і він навмисне не дає мені достатньо стимуляції з іншого кінця. - Благаю, дай мені кінчити. - Майже схлипую, мимоволі вигинаючи спину. 

- Не розчув. - Явно знущається. - Що, принцесо? 

- Я не… Пх… Мм… - Замість зв’язних слів мій рот породжує нерозбірливий набір звуків. 

- Гадки не маю, що ти там бормочеш. - Відчуваю його язик і слідом зуби на одному з сосків і несвідомо закидую голову назад з низьким хрипким звуком.

- Сіріусе… Благаю… - Язик ледве рухається, повітря в імпровізованій масці на обличчі стає все менше і воно вже розігрілося від мого активного дихання. Тихе клацання, і ритм вібрації стає ще агресивнішим, він прискорює руки рукою, іншою стискає моє горло, і тут я остаточно не витримую. Зажимаю собі рот обома руками крізь кофту, по щокам скочуються крижинки замість сліз. Перенервував. Намагаюсь вгамувати дихання, він витирає безлад з мого живота холодною вологою серветкою, і лише після цього вимикає вібратор. Тягнеться стягнути кофту з мого обличчя, але тепер вже я відмахуюсь від нього, намагаючись залишити її на місці. Серце виривається з грудей. Можу тільки уявити, як безладно я зараз виглядаю. Чую його смішок і він застібає мої джинси, як було. Сповзаю по стільцю, доки не опиняюсь на сидінні майже спиною. - Хотів би я обуритись, що ти мене так безсовісно мучив, але, попри все, мені надто сподобалось. 

- Я знав, що так і буде. - Все ж стягую кофту з обличчя й поправляю волосся, він гладить мене по щоці й розвертає обличчям до себе.

- Але це було підло.

- О, ні, сніжинко, це було милостиво. - Чарівно усміхається, а в очах диявольські іскри. - Спершу я планував поставити тебе на коліна і мучити тебе цією милою іграшкою, доки ти не благатимеш слізно дозволити тобі себе торкнутися. 

- І що, врешті стало мене шкода?

- Врешті подумав, що не розберу твоїх благань, поки у тебе рот буде зайнятий. - М’яко цілує в губи, дивиться в очі з хижим обожненням. - Ці звуки вартували моєї зміни стратегії. 

- Негідник.

- Ходімо. - Встає і простягає мені руку. - Знайдемо твоєму ротику застосування краще за обурення. А потім обіцяю теплу ванну і масаж.

Наступні пару днів бачимося переважно вночі, бо вдень обидва задіяні у підготовці до свята врожаю і, як назло, в різних сферах. Засипати в його ліжку напрочуд приємно, а от прокидатися тяжко, навіть коли на заняття аж в обід. Розліплюю очі по будильнику, Сіріус давно пішов до академії. Так тихо збирався, що я й не почув. Я трохи проспав, тому збираюся наспіх, і лише в учительській помічаю, що переплутав речі на імпровізованій шафі на спинці стільця і випадково вдягнув його светр. Підкочую рукави, і взагалі-то виглядає непогано, оверсайз. Товсті гладенькі нитки приємні до тіла, і ще приємніше від того, що ще вчора цей светр торкався його шкіри. І пахне ним. Чому я раніше не плутав наші речі? Дарма, дарма. 

З двох занять по розкладу сьогодні буде тільки перше, а після нього всі заняття в академії скасовані з нагоди свята. Я чудово пам’ятаю, як з такої останньої перед заходом пари хочеться злиняти, щоб вона вже скоріше закінчилась і перейти до розваг, тому даю легку прохідну тему, і заняття пробігає майже непомітно. Виходжу на двір, де має починатися ярмарка з конкурсами і частуваннями, і поки беру собі склянку безалкогольного глінтвейну, до ярмарки підтягується й Сіріус.

- Милий светр. - Усміхається. 

- Так поспішав, що переплутав, вибач. - Відпиваю зігріваючого напою, відходячи подалі від натовпу.

- Нічого страшного, можеш залишити собі. Тобі личить.

- Дякую. Мене сьогодні вже один розумник додумався спитати, чому від мене пахне вампіром.

- Справді? - Сміється. - І що?

- Сказав, що верхній одяг в учительській поряд висить. 

- Перевертень спитав?

- Вампір.

- Отже, відчувають. Добре. - Всміхається недобро, бере мій стакан і робить ковток. - Хай знають, що на тебе не можна роззявати рота. Бо інакше я їх по стінці розмажу.

- Ніхто на мене нічого не роззявав, заспокойся. - Забираю свій глінтвейн назад і відпиваю трохи. 

- Я спокійний. - Знизає плечима. - Просто мені лестить, що ніхто, крім мене, не скуштує твоєї крові. Вона тільки моя. Ти тільки мій. - Нахиляється до вуха, і від його холодного подиху по шкірі мурашки. - Вони можуть скільки завгодно пускати на тебе слину, але їм нічогісінько не дістанеться. І найпрекрасніше тут те, що це не лише через мене, а просто тому, що ти сам ні на кого б мене не проміняв.