Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— Чого ти йдеш за мною? — вже спокійніше спитала Меліса.

— Тобто? Ти втекла…

— Ні, я закінчила вечерю і просто пішла. Ще й розплатилася. Ти не помітив?

— Таке було важко не зауважити. Чесно, я таке побачив вперше. І я вражений.

— Дякую. Саме це я і хотіла — вразити тебе. Бо думаю, що ті фарбовані ляльки на таке не здатні. Але вони чекають тебе, то ж не смію затримувати.

— Ніхто мене не чекає, заспокійся. Вони просто…випадкові знайомі.

— Ну звісно, — вона засміялась, — чомусь у мене не виникає бажання вішатись на шию своїм випадковим знайомим. Бувай. Прекрасні вибачення, — вона розвернулась на підборах та швидко пішла вперед.  
Я знову кинувся за нею та швидко обігнавши, зупинив, знову взявши за руку.

— В мене з ними нічого не було. Заспокійся, — я зловив себе на думці, що виправдовуюсь, наче ми одружені. Але чомусь я хотів цього. Хотів, щоб вона не думала про мене поганого.

— Іди геть, Хаскі, — просичала вона крізь зуби, — чи як там ще звертаються до собак?

Я дивився в її очі і вони просто палали люттю. І мені чомусь стало дуже неприємно, що вона не знає мого імені. Ніби я перед нею маю перевагу тим, що знаю її. Але я сказав, що назву дівчині своє імʼя в особливий момент. А цей — жахливий.

— Мелісо, прошу, не злись. Не йди. Будь ласка, дай…дай мені ще один шанс.

— Я не така дівчина, ти цього не зрозумів ще? Ти не порозважаєшся зі мною, а потім як трофей не поставиш на поличку і не будеш всім про це розповідати. Чи навпаки не викинеш як непотріб. Я знаю собі ціну і вона занадто висока для тебе. Сьогодні я переконалась у цьому остаточно. І знаєш…це таки розчарування. Бо в якийсь момент я подумала, що ти можеш подобатись мені. Але як добре, що то були лише думки. 

Вона відштовхнула мене та пішла далі. Я спробував ще раз покликати її, але Меліса лише підняла руку та показала мені середній палець. Як мило. Стоячи посеред того тротуару, я просто дивився їй вслід, поки вона зовсім не зникла з мого поля зору. І я навіть не взяв у неї номер телефону. Десь далеко почувся грім, насувалась гроза. Я ще раз глянув у той бік, де зникла Меліса і розхвилювався, чи встигне вона додому. То ж я поспішив до свого авто і вирішив проїхатись цим районом в надії побачити її. Але він був просто порожнім, за виключенням деякий перехожих, поліцейської машини, що патрулювала, двох інших машин і бродячих собак. Меліса зникла так само раптово, як і зʼявилась. Я міцніше стис кермо і заплющив очі. Не зміг вибачитися за попереднє, так ще й сильніше образив. І втратив її.

Вранці я взагалі нікуди не хотів йти. Вже було далеко пообіді, а я досі снував по дому в своїх піжамних штанах та навіть не розчісувався. Почувався паршиво. Весь мій характер, мої установки та принципи за два вечори змогла розтрощити неймовірна дівчина з блискучими очима. Я постійно думаю про цей її хитрий погляд з-під довгих густих вій. Я б може і провів так весь день, але подзвонив Євген.

— Захаре Вікторовичу. Ви будете сьогодні?

— Що таке? — я фиркнув, розпаковуючи нові сигари.

— Просто мені знову телефонували і… з вами хочуть зустрітися.

— Хто? Скажи, що мене немає в місті.

— Це Бо Жак, — сказав Євген і у мене все полетіло з рук.

— Що? Чого він знову хоче? І чому знову дзвонили до тебе!?

— Не знаю. На жодне з цих питань у мене нема відповіді.

— Добре. Добре! Зараз приїду.

Я швидко зібрався і вирушив до клубу. Чого знову хоче Бо? В останню нашу розмову він надав мені свою підтримку та деякі інвестиції за те, що я тоді показав ті фотографії. Після цього ми практично рік не бачились. І тут він знову як грім серед ясного неба. Я зайшов до клубу і привітався з Євгеном, а Бо Жак зʼявився практично відразу за мною.

— Вітаю, — ми потисли одне одному руки і я натягнуто посміхнувся, — яким вітром?

— Хаскі, ти щось зле виглядаєш. Мало спав? — чоловік захихотів хриплим голосом.

— Ходімо до мене в кабінет.

Поки ми йшли, я намагався вловити його настрій. Та Бо був абсолютно спокійним, що змусило й мене трохи перестати хвилюватися. Що мені в ньому подобалось — він ніколи не тягнув кота за хвоста, а відразу говорив суть. То ж як тільки двері за нами зачинились, Бо Жак почав розмову.

— Ти знаєш, що ти подобаєшся мені? І що я всіляко підтримую тебе?

— Так, звичайно. Я дуже вам вдячний, — я підпалив сигару та випустив дим.

— Я в більшості випадків безкорисний. Але зараз хочу попросити тебе…про невелику послугу.

— Яку? — я сіпнув головою.

— Думаю, ти знаєш, що у мене є донька. Я виховував її сам. Їй уже двадцять сім, але проблеми від неї в мене не закінчуються. Захаре, ти хороший чоловік. То ж я хочу, щоб ви одружилися.

Привіт) дуже дякую за те, що цікавитесь цією історією♥️ проте не будьте байдужими, ставте вподобайки, додавайте в бібліотеку, підписуйтесь на мою сторінку, а ще діліться враженнями. Ваша активність це найбільша мотивація та натхнення для автора, щоб оновлення і надалі виходили так часто. 
Я дуже люблю вас, мої читачі і також спілкування з вами)) то ж не соромтесь♥️. 
Дякую що читаєте мою книгу♥️