Джон Голсуорсі - Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі

свого носа в чужі справи і скаламучує воду в ставку, коли інші бажають, щоб твань не спливала на поверхню!.. Далекий спалах, глухе гуркотіння, і по очеретяній покрівлі альтанки залопотіли перші великі краплі дощу. Проте Сомс сидів байдужий до всього, малюючи пальцем візерунки на запорошеному столику, що стояв у альтанці. Майбутнє Флер! «Я хочу, щоб перед нею прослалася рівна дорога,— думав він,— все інше не має значення в моєму віці». Як самотньо почуваєш себе в цьому житті! Що маєш, того ніяк не можна втримати! Одне викинеш із думки, його місце займає інше. І нічого не можна зберегти! Він простяг руку і зірвав червону троянду з гілки, що затуляла вікно. Квіти розцвітають і в'януть — дивна річ природа! Грім гуркотів і розкочувався на схід понад річкою; бліді блискавки сліпили йому очі; на тлі неба чітко вимальовувалися гострі верхівки тополь, рясний дощ періщив, плюскотів, закривши запоною альтанку, де сидів байдужий, задуманий Сомс.

Коли гроза минула, він вийшов із своєї схованки і рушив мокрою стежкою до берега річки.

Із очерету випливли два лебеді. Він їх знав і спинився, милуючись гордовито вигнутими шиями і великими зміїними головами, сповненими гідності. «А те, що я маю зробити, позбавлене всякої гідності!»— подумав він. Проте це треба зробити, а то може статися ще гірше. Аннет уже досі повернулася звідти, де вона була, бо настала обідня пора, і в міру того, як наближалася хвилина зустрічі з нею, він дедалі більше мучився, не знаючи, що сказати їй і як сказати. Йому набігла в голову нова болісна думка. А що, як вона схоче розлучитися з ним, щоб одружитися з цим чужоземцем? Ну що ж, хай собі хоче, він їй не дасть розлучення. Не для цього він одружився з нею. Образ Проспера Профона пройшов перед його очима недбалою ходою і заспокоїв його. Цей не з тих, що одружуються. Ні, ні! Хвилинний переляк змінився гнівом. «Хай він краще не попадається мені на очі,— подумав Сомс.— Покруч, що втілює...» Але що втілює в собі Проспер Профон? Та вже ж, нічого вартісного. А проте щось дуже реальне: аморальність, яку спустили з ланцюга, зневіру, яка никає в пошуках жертв. Аннет запозичила в нього вислів: «Je m'en fiche». Підозрілий суб'єкт! Чужинець, космополіт — продукт доби! Якщо й існує ще принизливіше слово, Сомс його не знав.

Лебеді повернули голови й дивилися повз нього у відому лиш їм далину. Один із них зашипів стиха, ворухнув хвостом, повернувся, наче підкоряючись повороту керма, і поплив геть. Другий поплив слідом за ним. Їхні білі тіла і стрункі шиї зникли з його очей, і Сомс пішов до будинку.

Аннет була у вітальні, одягнена до обіду, і Сомс подумав, ідучи вгору сходами: «Людина гарна не словами, а ділами». Гарна! Окрім кількох слів про гардини у вітальні і про грозу, під час обіду, що відзначався невеликою кількістю і досконалою якістю, не відбулося ніякої розмови. Сомс нічого не пив. Трохи згодом він пішов у вітальню слідом за дружиною. Аннет курила сигарету на канапі між двома заскленими дверима. Вона відкинулася на спинку канапи, випроставши спину, в чорній сукні з глибоким викотом, заклавши ногу на ногу і напівзаплющивши свої блакитні очі; сіро-синій дим плинув з її червоних повних уст, каштанове волосся було пов'язане стрічкою; на ногах у неї були тоненькі шовкові панчохи й черевички на високих підборах, що підкреслювали крутий підйом. Гарна оздоба будь-якої вітальні! Сомс, затиснувши розірваний лист у руці, яку встромив глибоко в бокову кишеню свого смокінга, сказав:

— Я зачиню вікно, бо стає вогко.

Потім він спинився біля стіни й поглянув на Девіда Кокса, що прикрашав кремову панель.

Про що вона думає? За все своє життя він ніколи не міг зрозуміти жодної жінки, крім Флер, та і її не завжди! Серце його калатало. Але якщо вже він вирішив завести цю розмову, то зараз найзручніший для цього момент. Відвернувшись від Девіда Кокса, він витяг розірваного листа.

— Я одержав ось це.

Очі її розширилися і холодно втупилися в нього.

Сомс подав їй листа.

— Він роздертий, але прочитати можна.

І він знову повернувся до Девіда Кокса: морський пейзаж, гарні тони, але бракує динаміки. «Цікаво, що робить зараз цей суб'єкт,— думав він.— Я його ще здивую». Кутиком ока він бачив, що Аннет міцно стискає листа, її очі бігали туди-сюди під пофарбованими віями і насупленими підмальованими бровами. Вона опустила листа на коліна, злегка здригнулася, посміхнулась і сказала:

— Гидота!

— Цілком згоден,— сказав Сомс,— принизливо. Чи це правда?

Аннет прикусила білим зубом червону спідню губу.

— А що, коли правда?

Ані крихти сорому!

— Це все, що ти можеш сказати?

— Ні.

— Ну то кажи.

— А який у тому сенс?

Сомс сказав крижаним голосом:

— То ти визнаєш?

— Я нічого не визнаю. Ти дурень, коли таке питаєш. Такий чоловік, як ти, не повинен питати. Це небезпечно.

Сомс пройшовся по кімнаті, щоб придушити гнів, який клекотів у його душі.

— Чи ти пам'ятаєш,— сказав він, зупиняючись перед нею,— хто ти була, коли я одружився з тобою? Перевіряла рахунки в ресторані.

— А ти пам'ятаєш, що я була більш ніж удвічі молодша за тебе?

Сомс відвів очі, які зустрілися з її твердим поглядом, і знову підійшов до Девіда Кокса.

— Я не хочу заводити суперечку. Я вимагаю, щоб ти припинила цю... цю дружбу. Ця справа мене тривожить тільки з того погляду, що вона може зашкодити Флер.

— Ага, Флер!

— Так,— уперто сказав Сомс,— Флер. Вона твоя дитина, так само, як і моя.