Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

щоб подвижниця та вірно служила їхній організації — такого Тараванджіан не очікував. Діаграма та її члени не знали жодних обмежень. Дова сама розвідала, чим вони зайняті, тож їм залишалося або прибрати її, або прийняти до себе.

— Буде зроблено, — відповіла Адротаґія.

Гребці підійшли до берега вздовж крайки гавані, де камені були не такі гострі, а відтак зіскочили у воду. Ці люди служили йому й Діаграмі, до складу якої входили. Король довіряв їм, бо не довіряти нікому не міг.

— А інший мій запит ти вивчила? — поцікавився Тараванджіан.

— На нього складно дати відповідь, — промовила Адротаґія. — Людський інтелект не надається до точних вимірювань. Навіть результати твоїх тестів показують лише приблизну картину. Швидкість і спосіб розв’язку задач дають нам підстави для висновків, але досить приблизних.

Гребці потягли за линву й виволокли шлюпку на кам’янистий берег. Звук скреготу деревини об камінь був жахливий — зате заглушав стогони, що лунали неподалік.

Адротаґія дістала з кишені аркуша й розгорнула його. Там виявився графік, чиї точки утворювали такий собі пагорб: невеличке «підніжжя» ліворуч переростало у «височину» по центру з аналогічним «косогором» на спуску й таким самим «підніжжям» праворуч.

— Я взяла результати твоїх тестів за останні п’ятсот днів і, оцінивши кожен за десятибальною шкалою, отримала кількісний показник твого інтелекту відповідного дня — хоча, як я вже казала, неточний.

— А що це за пагорб посередині? — спитав король, показуючи пальцем.

— Дні, коли твій інтелект був посереднім, — відповіла Адротаґія. — Як бачиш, ти саме таким переважно й буваєш. А дні максимального інтелекту й граничної тупості однаково рідкісні. Мені довелося будувати цей графік методом екстраполяції, але отримана крива, гадаю, досить репрезентативна.

Тараванджіан кивнув і дав одному з човнярів допомогти собі спуститися на берег. Він і сам знав, що посередніх днів була більшість. Але його запит стосувався іншого: коли можна очікувати ще одного дня на кшталт того, у який він створив Діаграму. Адже від його тодішньої позамежної обдарованості минуло багато років.

Спершу Адротаґія, а потім Мралл спустилися на суходіл, і жінка підступила до короля з отим її аркушем.

— Тож у найліпшій формі я був ось коли, — промовив Тараванджіан, показуючи на останню точку графіка — далеко праворуч і майже впритул до низу рисунка — яка позначала найвищий інтелект і найнижчу частотність.

Осьде той день, день досконалості.

— Ні, — заперечила Адротаґія.

— Що?

— Це пік твого інтелекту за останні п’ятсот днів, — пояснила та. — Ця точка позначає той день, коли ти розв’язав найскладніші задачі, які залишалися, а також розробив нові завдання для майбутніх тестів.

— Я пригадую той день, — мовив король. — Саме тоді я розв’язав головоломку Фабрісана.

— Так, — підтвердила жінка. — І якщо світ уціліє, то, бува, одного дня подякує тобі.

— Того дня я був в ударі, — визнав Тараванджіан.

Власне, аж таким розумником, що Мралл розпорядився не випускати його з палацу, щоб той не розкрив свого істинного лиця. Адже король був переконаний, що варто йому просто пояснити містянам, хто він насправді, як ті поголовно дослухаються до голосу розуму й підкоряться його бажанню вповні розпоряджатися їхнім життям. Монарх підготував проєкт закону, за яким усі, чий інтелект був нижчий від середнього, мали накласти на себе руки задля загального блага — адже йому здавалося, що це було б раціонально. Він розумів, що ті, бува, опиратимуться, але гадав, що блискучими аргументами прихилить їх на свій бік.

Так, того дня розуму йому було не позичати — але до рівня створення Діаграми він і близько не дотягував. Тараванджіан насупив чоло, вдивляючись в аркуш.

— Ось чому я не можу відповісти на твій запит, Варґо, — промовила Адротаґія. — Такий графік називають логарифмічним: ціна кожної поділки, починаючи від центральної, неоднакова — вони немовби прогресивно наростають одна щодо одної. Яким саме був твій інтелект у день створення Діаграми? Вдесятеро вищим за наступне за ним пікове значення?

— Ні, стократ, коли не більше, — заперечив Тараванджіан, вдивляючись у графік. — Дай-но я підрахую…

— Хіба ти сьогодні не тупий?

— Ні, посередній, тож у цьому маю розібратися. Кожна горизонтальна поділка, починаючи від центральної…

— …Позначає певну міру зміни інтелекту, — підхопила Адротаґія. — Кожна з них, можна сказати, подвоює твій інтелект, хоча його складно виразити кількісно. З вертикальними поділками простіше: вони позначають частотність днів відповідного інтелектуального рівня. Тож коли почати з центру вершини, можна побачити, що на кожні п’ять днів посереднього інтелекту припадає один неістотно зниженого й один — неістотно підвищеного. Далі на кожні п’ять із них припадає один день помірної дебільності й один — помірної геніальності. А на кожні п’ять із них…

Нагорі чекали солдати, а Тараванджіан стояв на камінні й відраховував поділки, аж доки не дійшов до тої точки, що здогадно позначала день створення Діаграми. Хоча навіть такий результат здався йому замалим.

— Всемогутній, що над нами, — шепнув він. — Тисячі днів. Тисячі й тисячі. Ймовірність того дня можна вважати нульовою.

— Ну ні — аж ніяк, — заперечила жінка.

— Але ж його ймовірність гранично наближається до нуля!

— Дурниці, — наполягала вона. — Той день уже настав — тож його ймовірність дорівнює одиниці. Ось у чім химерність статистичних викладок і «викидів», Тараванджіане! Ніщо не унеможливлює повторення такого дня хоч би й завтра. Особисто я схильна вважати, що тут усе залежить від чистого випадку. Але якщо тебе цікавить вірогідність його повторного настання…

Той кивнув.

— Варґо, якщо ти ще проживеш дві тисячі років, то за цей час тобі, може, й випаде один-єдиний такий самий день. А може, й ні. Я б сказала, п’ятдесят на п’ятдесят.

Мралл хмикнув.

— Значить, просто пощастило.

— Ні, все сталося закономірно.

— Хай там як, — промовив Тараванджіан, згортаючи аркуш із графіком, — а я сподівався не такої відповіді.

— Відколи це наші сподівання мають значення?

— Не мали, не мають і не матимуть, — відказав король і сховав папір у кишеню.

Вони обережно побралися камінням нагору, проминаючи роздуті тіла, які довго пролежали на сонці, й долучилися до групки солдатів у верхній частині прибережної лінії. На вояках пишалися цеглисто-жовтогарячі геральдичні емблеми Харбранта. Тараванджіанова армія була нечисленна, бо Діаграма закликала їхню націю до миролюбства.

А втім, і Діаграма не була ідеальна: у ній вряди-годи знаходили помилки. Чи радше не так помилки, як… е-е… різночитання. Того дня Тараванджіан був інтелектуально неперевершений, але провіщати майбутнє не міг. Він висував компетентні — надзвичайно компетентні — припущення і мав рацію стільки разів, що робилося моторошно. Але що далі зоставався той воістину всевідний день, то більших уточнень і коментарів потребувало монарше дітище, щоб не виродитися в маячню божевільного.

Ось чому він сподівався, що от-от настане такий самий день і Діаграму можна буде підправити — але той, найпевніше, не настане. Тож доведеться їм і далі покладатись на його тодішню мудрість та прозорливість.

І то більше, ніж на будь-що інше в цьому світі. Боги і релігія їх підвели. Королі з вельможами виявлялися вузьколобими егоїстами. Коли вже вірити в надійність бодай чогось,