Лілія Стольжицька - Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька

-Доброго дня. Чим можу бути корисна? - сказала вона і оглянула мене з ніг до голови.

-Доброго дня. Мені потрібна робота.

-Робота? -посміхнулася вона. -І що Ви вмієте робити?

-Знайома з медициною. Також я маг, маг цілительства. Мені здається Вам знадобляться мої вміння.

-Маг цілительства? Цікаво. Добре, ходімо.

-Куди?

-Як куди? Перевіримо Ваші знання та вміння. Чи мені на слово Вам потрібно повірити?

Ми вийшли з кабінету, пройшли по коридору, вона зайшла в якийсь кабінет, потім вийшовши, простягла мені халат, я одягнула і ми пішли далі. Потім зайшли в якусь палату. Запах тут був просто огидний. І то це навіть словами не передати, на скільки. Очі різати почало. Маски мені звісно ніхто не дав, чи можливо в них їх і немає. 
-Доброго дня. Як Ви себе почуваєте? -звернулася вона до чоловіка, який лежав на ліжку, ввесь обмотаний якимись ганчірками. Він їй нічого не відповів. Як би не підіймалася його грудна клітка, я б подумала , що він помер. -Ну ось. Твій пацієнт. 
Я взяла стілець і присіла поруч з ліжком. Почала розмотуватися ганчірʼя і ужахнулася. Шкіри на пацієнті майже не було. Це інфекція. Він гнив заживо. Я не уявляю які це муки, а вони ще і брудними тряпками його перемотували та заражали ще більше. 
-Мені потрібні чисті рушники та щось проти дезінфікуюче.

-Я зараз покличу сюди Арету. Скажеш їй, вона допоможе. Як справишся, або ні, зайдеш до мене. - І розвернувшись, вона вийшла з палати. А я почала розматувати чоловіка. Через декілька хвилин зайшла дівчина, років двадцяти з усім, що я попросила і сказала, що мені допомагатиме.

-Навіщо ти з ним возишся? Все рівно день -два і він помре. Від такого не виживають. -сказала Арета.

-Не нам вибирати, кому жити, а кому ні. Ми просто повинні зробити все, щоб той, хто до нас звернувся - вижив. 
-Дивна ти.

-Я знаю.

Я почала обтирати його шкіру, дезинфікуючи її. Дівчина допомагала мені, підтримувала чоловіка, коли я просила. Але скільки огиди було в її очах. Можливо через юність або вона не давно тут. Я ж бачила просто пацієнта, який потребував моєї допомоги. Закінчивши з дезинфекцією, я відклала рушники. Вимивши руки, знову присіла на стілець. Взяла руку пацієнта і почала магією заживляти рани. Я відчувала як магія перетікає від мене до пацієнта. Коли відчула втому, зупинилася, так як далі буде небезпечно для мене. Подивившись на шкіру, яка була вже значно кращою, зрозуміла, що потрібно повторити так декілька разів. Я встала і попрямувала до виходу. Арета послідувала за мною. 
-Дякую! -почулося ззаду. Обернувшись, я побачила чоловіка, який вже відкрив очі.

-Відпочивайте, ще зустрінемось. -сказала я і прослідувала до кабінету директора. На якому висіла табличка :Неоніла.

Точно, я навіть не запитала її імʼя, так само як і вона моє. У них тут немає «по-батькові», всі звертаються на імʼя.

Постукавши, я зайшла.

-Ну що скажете?

-Пацієнт був у тяжкому стані. Я продезинфікувала його рани, трохи зцілила рани. Він прийшов до тями. Але для повного одужання потрібно пару сеансів.

-Молодець. Я беру Вас на роботу. Плачу дві тисячі ленів.

То що, згодні? -а я поняття не маю багато це чи мало. Але іншого варіанту в мене немає.

-Згодна. Тільки не могли б Ви мені дати аванс, щоб я могла знайти собі житло та купити одяг. 
-Добре. Як ваше імʼя?

-Марія.

-Добре, Маріє. Я дам Вам тисячу ленів і допоможу знайти житло. Моя подруга здає будинок, не далеко звідси. Тебе проведе Арета, це її мама здає. Якраз зміна вже закінчена. 

-Дякую.

Оглянувши будинок, я була задоволена. Звісно це не замок, але пристойне житло. Кухня, ванна і кімната. За неї господиня взяла триста ленів на місяць. Отримавши ключі, я сіла на ліжко і вже просто не змогла встати. Хоча потрібно купи ще речей та продуктів. Тож з останніх сил піднялася і побрела в місто.