Джеймс Грем Баллард - Висотка

Може, їх обурює те, що в них не було шансу стати збоченцями...

Погладжуючи синці та передаючи по колу пляшки — для хоробрості,— сусіди заводили розмови про контратаки та помсту. Стіла, як і раніше, не було. Чомусь Лейнгові здавалося, що той повинен тут бути — майбутній вождь, набагато більш значущий за Кросленда. Попри травми, Лейнг відчував підйом і силу та хотів стати до бою. Темрява надавала впевненості, це було природне середовище проживання у висотці. Лейнг пишався собою: він навчився пересуватися в абсолютно неосвітлених коридорах (по три кроки, не більше), зупинятися і слухати тишу. Навіть власного квартирою він рухався, пригинаючись до підлоги. Він майже зневажав сонячне світло, яке мав принести прийдешній ранок.

Справжнє світло висотки — це миттєвий фотоспалах, який допомагає зберегти мить бажаного насильства, щоби потім у вуаєристському запалі переглядати знімки. Які види розпусної електричної флори з'являться на забруднених килимах у коридорі у відповідь на нове джерело світла? Підлоги було завалено засвіченою фотоплівкою — пластівцями, які випадають лише під внутрішнім сонцем.

Накачаний алкоголем, Лейнг насилу встав, коли сусіди, немов п'яні студенти, почали підштовхувати одне одного задля хоробрості. Поки вони спускалися в темряві на три поверхи, Лейнг утратив орієнтацію. Вони увійшли в анклав покинутих квартир на 22-му поверсі, проходячи порожніми кімнатами, штовхали екрани телевізорів і били кухонний посуд.

Намагаючись прочистити мізки, перш ніж іти рятувати сестру, Лейнг пішов на балкон і засунув у рот два пальці. Нитки слизу простяглися фасадом будівлі. Зігнувшись над поруччям, Лейнг чув, як коридором ходять сусіди. Коли підуть, він буде шукати Еліс.

За спиною в нього спалахнуло і почало блимати електричне світло, як серце, хворе на аритмію. Задихаючись, Лейнг обіперся на поруччя, чекаючи нападу. Лейнг глянув на свій брудний одяг і плями блювоти. Навколо нього освітилася розорена вітальня та підлога, завалена сміттям, ніби він прокинувся на полі бою.

На ліжку у спальні лежало розбите дзеркало, мерехтячи уламками, ніби фрагменти іншого світу, що намагаються зібратися докупи.

— Дивіться, Лейнг,— покликав знайомий чіткий голос ортодонта.— Це цікаво.

Стіл кружляв кімнатою, тримаючи в руці шпагу з тростини. Іноді він робив випад у підлогу, немов репетирував мелодраму. Він поманив Лейнга до себе, у блимаюче світло.

Лейнг обережно підійшов до дверей, радіючи, що Стіл знайшовся, але розуміючи, наскільки він сам беззахисний, якщо тому спаде на думку якась примха. Лейнг вважав, що Стіл уполював господаря квартири чи волоцюгу, який знайшов тут притулок, але в спальні нікого не було. Потім, прослідувавши поглядом за лезом шпаги, Лейнг побачив, що Стіл загнав під туалетний столик невеликого кота. Стіл метнувся вперед, змахнув парчевою завісою, зірваною з вікна, і потягнув перелякану тварину до ванної.

— Стривайте, докторе! — голос ортодонта був просякнутий дивною крижаною радістю, як у сексуальної машини.— Не йдіть...

Світло й надалі блимало, Лейнг немов дивився страшну кінохроніку. Сам собі дивуючись, він спостерігав, як Стіл розправляється з котом під завісою. Діючи відповідно до якоїсь потворної логіки, ортодонт, що мучив тварину, отримував подвійне задоволення від присутності бридливого, але зачарованого свідка. Лейнг стояв біля входу до ванної кімнати, сподіваючись усупереч собі самому на те, що вогні не погаснуть знову. Він чекав, поки Стіл спокійно придушить кота, убиваючи його під завісою, як ніби здійснюючи комплексну реанімацію під лікарняною ковдрою.

Насилу відірвавшись од видовища, Лейнг мовчки вийшов. Він обережно йшов темним коридором, а в дверях розорених квартир блимало світло від перекинутих на підлогу ламп, від телеекранів, що востаннє повернулися до життя. Десь поруч лунала тиха музика. Знову працював покинутий програвач. У порожній спальні на стіні перед ліжком кінопроектор докручував останні кадри порнофільму.

Коли Лейнг дістався квартири Еліс, він затримався, не знаючи, як пояснити свій прихід. Але коли сестра відчинила двері і поманила його, Лейнг тут же зрозумів: вона знала, що він прийде. Дві валізи, уже зібрані, стояли у вітальні. Еліс востаннє підійшла до дверей своєї спальні. Там, у жовтому, переривчастому світлі непробудним сном спав Фробишер; поруч стояв напівпорожній ящик віскі.

Еліс взяла брата за руку.

— Ти пізно,— сказала вона з докором.— Я давно чекаю.

Залишаючи квартиру, вона навіть не подумала озирнутися на чоловіка. Лейнг пригадав, як багато років тому, вдома, вони з Еліс так само вислизнули з вітальні, де мати лежала непритомна, поранивши себе під час запою.

Коли вони у безпечній темряві піднімалися на 25-й поверх, від сходової клітки відлунювали звуки незначної сутички. Тепер на п'ятнадцяти поверхах, поміж ними і на поверсі Лейнга, світла не було зовсім.

Як буря, що не бажає вщухати, інколи налітаючи новим поривом, так і насильство тривало всю ніч, поки Лейнг із сестрою лежали без сну на матраці в його спальні.

12

Уперед, до вершини

а чотири дні, приблизно о другій пополудні, Річард Вайлдер повернувся з телестудії та в'їхав на автостоянку біля будівлі. Скинувши швидкість, щоби повною мірою насолодитися моментом повернення, він зручно влаштувався за кермом і впевненим поглядом оглянув фасад висотки. Довкола нього були довгі шереги припаркованих автомобілів, що вкрилися шаром бруду та цементного пилу, який летів через відкритий простір комплексу від споруджуваної розв'язки за медичним центром. У ці дні мало машин від'їжджало зі стоянки, так що вільних місць майже не було, але Вайлдер катався під'їзними доріжками, доїжджаючи до кінця і здаючи назад до відправної точки.

Вайлдер погладив пальцем свіжий шрам на неголеному підборідді — пам'ять про жорстоку коридорну сутичку напередодні вночі. Він навмисне розколупав рану і з задоволенням поглянув на закривавлений палець. Дорогою з роботи Вайлдер гнав на повній швидкості, немов намагався вирватися зі злого сну, гудів клаксоном і кричав на інших водіїв. Тепер він був спокійний і розслаблений. Сам вигляд п'яти висоток умиротворив його, як завжди, надавши реальності, якої не вистачало в студії.

Упевнений в тому, що знайде вільне місце, Вайлдер продовжував їздити стоянкою. Спочатку він паркувався, як і його сусіди з нижніх поверхів, у рядах по периметру стоянки, але в попередні тижні він поступово наближував машину до будівлі. Те, що починалося як мирна гра марнославства (іронія стосовно самого себе), скоро перетворилося на серйозний процес — очевидний показник успіху чи поразки. По декількох тижнях сходження на вершину він відчув, що має право паркуватися в тих же рядах, що і його новоспечені сусіди. У момент тріумфу, коли він підніметься на 40-й поверх, його машина стане поряд із дорогими розвалинами біля самих