Галлея Сандер-Лін - Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін

І ось пройшли роки спільної роботи в парі. Разом вони досягли висот, якраз перейшли в «А» клас, збиралися незабаром стати володарями міжнародного класу, про який мріють танцюристи, і якомога більше світитися на міжнародних змаганнях, щоб їх впізнавали. Навчання, підробіток, щоб були гроші на поїздки і костюми, найбільші чемпіонати... Саме такий був план, який розсипався прахом після випускний ночі. Зате Тимур і Хелен вже давно стали міжнародниками і горді собою... Ні, Віола їм не заздрила і раділа, що в її житті з'явилися два маленьких сонечка, але часом її душив жаль. Цікаво, яке майбутнє чекало їх з Яром пару, складися все по-іншому?

Суботній ранок пройшов у звичній метушні, зазвичай відповідній від'їзду: свекри, як і обіцяли, мали намір провести вихідні на дачі, захопивши з собою і дітей, щоб дати можливість Віолеті і Ярику в спокійній обстановці підготуватися до виступу. «Розуміючі», саме це слово найкраще характеризувало Ланіних.

Попрощавшись з малюками, Віола вирушила до клубу і провела ранкові заняття, а потім повернулася, щоб повністю віддатися тренуванням. Їй вдалося домовитися з адміністрацією клубу, так що в неділю їм дозволили на цілих шість годин зайняти зал з дзеркалами. Небувала вдача! До цього солодкого моменту, коли почнеться відпрацювання рухів і доведення їх до автоматизму, належить продумати і прорепетирувати все до найменшої дрібниці. Зрештою вони знову лягли спати лише під ранок, але зате повністю підготували зв'язку та реквізит.

Зал був закріплений за ними з полудня до шостої вечора, діти зі свекрами повинні повернутися близько восьмої, тобто буде час на приготування вечері, отже що спати Віола збиралася майже до упору, тобто до одинадцятої ранку точно. Незадовго до години «Х» її розбудив аромат свіжозвареної кави: Ярик приніс сніданок у ліжко. Цей прояв турботи був кращим за будь-які гучні слова, чоловік узагалі вважав за краще не говорити, а робити.

– Ну що, спляча царівно, готова покласти суперників на лопатки? – він прилаштувався поруч, насолоджуючись напоєм зі своєї кружки і заїдаючи печивом.

– Угу, – Віолетта потягнулася, виповзла з-під ковдри і взяла з таці належну їй чашку. – Час згадати, як зношується танцювальне взуття від інтенсивних тренувань!

– Ще й як час! – Яр зробив великий ковток і пограв бровами.

Давно Віола не бачила його таким натхненним. Він весь загорівся, палав зсередини анітрохи не менше, ніж вона. Невже до нього повернулося бажання втерти носа конкурентам? Або тут якісь інші причини? Єдине, що вона знала напевно, – це те, що емоцій у їх майбутньому танці буде через край, усіх зачепить!

Дзеркальний зал зустрів їх ностальгією. Скільки годин вони проводили тут перед турнірами? Скільки миль відтанцювали на цьому паркеті? Скільки мозолів натерли? Не найпростіші, але приємні спогади додали сил. Цього разу їм належить танцювати не для чужих дядь і тітоньок з електронними блокнотиками, які будуть тикати в екрани і ставити бали, а для цілого натовпу глядачів, який повинен ревіти від захвату. Школярам нині не так легко догодити, вчителям теж непросто, а вже щоб поєднати...

Але, зрозуміло, головні «глядачі», заради яких багато в чому все і затівається, – це закляті суперники. І вони отримають поразку, тому що ні Яр, ні Віола не залишать їм і шансу на перемогу як у їх власних очах, так і в очах тих, хто буде спостерігати за батлом!

Віолетта гарненько розім'ялась, пропрацювала кожен м'яз і вдихнула на повні груди. Як же добре знову відчувати за спиною крила! Таке звичне поєднання: вона, Ярик і цей зал, де можна себе не стримувати, де вона на все здатна... Вони обидва накинулися на композицію зі спрагою людей, які протягом тривалого часу собі в чомусь відмовляли, а потім нарешті дорвалися до улюбленого. Спочатку прогнали зв'язку повністю, побачивши головні огріхи і ті моменти, які потрібно відпрацювати особливо ретельно, а потім почали відпрацьовувати фрагмент за фрагментом, шматочок за шматочком, поки танець не увійшов в ноги, не влився в тіло, не став виходити із закритими очима.

До повернення дітей і свекрів номер був готовий, костюми теж. Втім, як і вечеря. Малеча, проігнорувавши апетитний запах, тут же сунула носи в чохли з нарядами.

– Матусю, і я хочу танцювати в такій красій сукні! – очі Стефанії сяяли.

– Але у тебе теж гарна сукня для виступів, – всміхнулася Віола. – Тобі дуже пасує смарагдовий колір.

– Ні-і, мамо, у тебе вона зовсім інша... доросла така. Хочу швидше вирости... – мрійливо протягнула Стеша.

– Не поспішай, ще встигнеш, – посварила її бабуся і теж схвалила костюм. – Ну що, молодь, чекаю від вас море світлин або навіть відео з концерту: дуже хочеться подивитися, що ви там таке вигадали.

– Я теж хочу побачити! – підтримав бабусю Стефан. – А може, ми з Стешою один раз пропустимо садок і прийдемо подивитися на вас із татом?

При цих словах Віолетта облилася холодним потом. Так ні за що у світі вона не дозволить Тимуру навіть глянути у бік дітей! Або принаймні зробить все можливе, щоб цього не сталося.

– Ми з татом дуже давно не танцювали разом перед публікою, – почала вона, намагаючись придумати правдоподібну причину для відмови. Дітки у неї були розумні і вміли приймати вагомі доводи. У них зараз вже той вік, коли з ними можна домовитися. – Якщо ви прийдете, ми з ним будемо дуже хвилюватися і не зможемо добре станцювати. Тому я попросила тітку Риту нас пофотографувати і зробити відеозйомку. Обіцяю, завтра ввечері ви будете першими, хто її побачить!