Анастасія Бойд - На мені та в мені, Анастасія Бойд

Глава 16

Я обережно пройшла до його квартири, і виявила Іва у вітальні на підлозі. Він був розпатланим, похмурим і серйозним. Пив віскі, слухаючи старий французький шансон. У кімнаті було накурено і душно.

- Мсьє Морель...

- Мадемуазель Бушар, - посміхнувся Ів. Від його посмішки мені стало ніяково. Він навряд чи слухатиме мене. - Як пройшов вечір?

- Огидно.

- Чому ж? Марк погано впорався? Я думаю, у будь-якому випадку це було краще, ніж могло б бути зі мною, - гордовито сказав Ів. Здавалося, він розривався від ревнощів і образи, намагаючись приховати це за вдаваною зневагою. Я кинулася до нього, щоб обійняти, але він відштовхнув мене. - Тихо, тихо... Не підходь так близько. Від тебе занадто несе чужим одеколоном та сексом.

— Слухайте... Між нами нічого не було.

- Тоді навіщо? Скажи. Навіщо це все? Навіщо поїхала з ним? Навіщо ти повернулася до мене? І все-таки... Наскільки далеко у вас все зайшло? - розпач, який випромінював Морель, був майже відчутним.

– Я вчинила неправильно, надто імпульсивно. Але це була паніка... Я прийшла сказати, що якщо ви дійсно хочете бути з Вів'єн, то я не буду вас тягнути назад... - за весь цей час, я вперше так вистилалася перед ним. - Але, може, якщо я вам потрібна...

- Стривай... - перебив мене Ів. - Що за нісенітницю ти несеш?

- Марк розповів мені, що ви вирішили продати кафе, і поїхати до столиці до Вів'єн, щоб жити та працювати разом. І я чула вашу розмову сьогодні вдень. Я просто злякалася. Я зрозуміла, що ви кинете мене... Боялася говорити з вами, бо боялася це почути від вас. Я знала, що це станеться, все до цього йшло, я погано поводилася з вами... Але мені стало так страшно, ніби я не була до цього готова. Все повторюється, мене кидають, і я нічого не можу з цим поробити. Неминучість загнала мене в глухий кут, і я вирішила кинути вас першою, але не змогла...

- Яка маячня... Марк розіграв тебе. Ймовірно, Вів'єн попросила його, знаючи, що замість розмови зі мною ти наробиш купу дурниць. Шкода, що вона мала рацію, - гірко простяг Ів.

- Вони з Марком друзі?

– Ще й які. Нерозлучні, - Ів знущально розсміявся з мене. - Вони коханці, Лулу. Мій адвокат домовився з Вів обміняти ресторан на грошову компенсацію. Вона довго тримала ціну, а тепер трохи скинула. Щоб викупити його, я продаю кафе та квартиру в Ортелі. Так, я планую поїхати. Але я збирався запросити тебе із собою. Тебе тут все одно нічого не тримає, - втомлено зітхнув Морель.

Я остаточно зрозуміла, наскільки безглуздо й безрозсудно вчинила. Ідіотка... Все могло бути ідеально, але тепер я справді його втратила.

– І сьогодні вдень я розмовляв із Жанною. Вона хотіла офіційно познайомитись із тобою. Ми з Вів'єн не порозумілися, навіть майже не бачилися, коли я їздив до столиці. Я жив у батьків, зустрічався з адвокатом, та їздив до клініки на обстеження з приводу моєї проблеми.

– До клініки?

- Так, мені порадили одного лікаря. Я подумав, що маю використати цей шанс. Сподівався, що у нас з тобою все буде серйозно, і ти захочеш повноціннішого життя...

- Мені дуже шкода... - схлипнула я, але Ів тільки розсміявся над цим, ніби не повіривши в мої слова. Я відчувала, що вже нічого не можу вдіяти. Зараз ми просто підведемо підсумки, і розійдемося назавжди. - Я не хотіла нічого поганого, я боялася збожеволіти, але... Коли він почав торкатися мене...

- Стривай, - Ів замружився, ніби від болю. – Я не хочу це слухати. Давай, ти просто підеш і...

- Ні, послухайте! - я відчайдушно намагалася переконати його у своїй щирості. - Мені стало бридко і гидливо, я не хотіла, щоб він торкався мене. І тоді я розплакалася, бо зрозуміла... Я зрозуміла, чому все так.

- І чому ж?..

- Я не хочу, щоб до мене торкався хтось, крім вас. Я хочу бути з вами і втекла від нього, щоб попросити вас забрати мене з собою. Попросити, щоб ви обрали мене, а не Вів'єн... Я так хотіла, щоб обрали мене...

- Ти вирушила на побачення, мало не довівши його до сексу, ти досі звертаєшся до мене на "ви" після всього, чим ми з тобою займалися. Ти досі боїшся мене? - З докором запитав він, і я похмуро опустила очі. - Можеш не відповідати. Ти не знаєш, чого хочеш від партнера, від життя, від себе. Настав час визнати, що якщо ти сама в собі не розберешся, то ніхто тобі не допоможе. Взагалі, я не думаю, що тобі треба хотіти мене. Старіючий імпотент - не межа мрій молодої особи. А якщо тобі все-таки здається, що я той, хто тобі потрібен, то можна зробити висновок, що в твоїй голові коїться справжній бардак.

- Ти мені потрібен, - акцент на "ти", було зроблено виразно. - Я сказала, а ти вже сам вирішуй, що з цим робити, - я сміливо зазирнула у його очі та пішла.

Я так і не заплакала. Я витримала. Схоже, це було єдине, з чим мені вдалося розібратися – я по вуха закохалася в Іва.

Апатія – це все, що я відчувала наступного ранку. Я не могла працювати зараз, не могла знайти сили, щоб підвестися з ліжка, не могла говорити. Але довелося. Я вирішила все-таки прийти в кав'ярню, щоб випросити відпустку, і, у разі відмови Мореля, звільнитися. Закрутила високий пучок, не розчесавши волосся, одягла легкий сарафан та сонцезахисні окуляри, щоб ніхто не бачив моїх опухлих очей.

Я увійшла до кав'ярні. Не привітавшись із колегами, попрямувала до Іва, і відкривши його кабінет, побачила Мореля, який розмовляв по телефону. Він здивовано глянув на мене і вказав на стілець. Неохоче присівши, я закинула ногу на ногу. Ів перервав розмову та відклав телефон.

– Привіт, – насторожено сказав він. Здавалося, що в його очах вже не було образи.

- Мені потрібна відпустка, я цього року ще не була, - не знімаючи окулярів і не вітаючись, заявила я.

- На скільки ти хочеш піти?

– Бажано на місяць, але хоч би на тиждень.

- Ось знову... Місяць чи тиждень? Вирішуй.

- Місяць.

- Ти заженеш себе в кут, якщо постійно ховатимеш голову в пісок. Відпустка тебе не врятує. Вирішуй свої проблеми, а не тікай ​​від них, - переживаюче сказав Морель. Вирішити проблему? Що він мав на увазі? Я захотіла скинути все з його столу, і голосно загарчати, щоб він бачив, як мені погано від того, що він не вибачив мене вчора і не вислухав. Чи є сенс з'ясовувати чого я хочу, якщо все одно, рано чи пізно це заберуть?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍