Анастасія Бойд - На мені та в мені, Анастасія Бойд

– Я можу розраховувати на відпустку? - непохитно запитала я, пропустивши його слова повз вуха.

- Можеш.

- Дякую, - беземоційно подякувала я. Ми оформили все документально і я поспішила піти.

- Лулу, - гукнув він мене біля дверей. - Ти йдеш через мене?

- Ні, через мене. Мсьє Морель, я рекомендую вам забути мене, і швидше за все, коли я вийду з відпустки, то незабаром звільнюсь. Хоча вас вже тут не буде.

- Я зупинив продаж.

- З чого б це? Хоча мені не цікаво. Так ось. Не думайте забивати голову думками про мене. Я з самого початку не була гідною вас, - холодно закінчила я, відчинила двері і вийшла.

- Лулу, досить. Навіщо ти так? - крикнув Ів мені услід, але я вже опинилася в залі, де мене намагався спіймати Поль, але я й не думала зупинятися.

- Лулу, почекай, Дені мене вже дістав. Чому ти йому не відповідаєш? Що йому сказати? - тараторив Поль, ніби боячись, що я піду швидше, ніж він домовляться.

- Скажи йому, що він солодкий мудак, і якщо дівчина не бере трубку, це означає, що він їй не цікавий, - відповіла я, шокувавши Поля. Ніколи я не була такою жорстокою. Він залишився на місці, і на зміну йому вибіг Морель.

– Лулу! – кричав він, намагаючись мене зупинити. Всі довкола вже на нас дивилися. Ось і весь секрет...

- Та що ще?! - я зупинилася, закипаючи від злості та розпачу.

– Я боюся, що ти наробиш дурниць. Я можу бути впевненим, що з тобою все буде гаразд? - Запитав Ів, і мені здалося, що він дійсно переживав. Невже він боявся, що я накладу на себе руки? Чи боявся бути винним у цьому?

- Ви, мабуть, забули, мсьє Морель. Робити дурниці – це моє покликання. Тож нічого не обіцяю.

- Лулу, ти нестерпна! - нервово зітхнув він, і спробував взяти мене за плечі, пересилуючи своє роздратування, але я вивернулася. - Не ламай своє життя мені на зло.

- Це просто смішно, якої ви високої думки про свою значущість у моєму житті, - показушно розсміялася я, і Мореля перекосило від злості.

- Поводишся, як маленька! Але ти вже доросла, і не одній тобі буває погано, не одну тебе покинули батьки, хлопці. Якщо не навчишся приймати удари від життя, то так і залишишся дурною примхливою дівчинкою, скривдженою на весь світ. З мене досить, ти нездатна зараз чути.

- А ти не міг почути, коли я казала, що ти мені потрібен. Ти викинув мене зі свого життя, і тепер я саморуйнуватимуся далі.

Я не стала чекати на його відповідь чи запитання Марі, і вискочила з кав'ярні.

Відійшовши подалі, я дістала телефон і набрала Марка. Мені хотілося трохи помститися цим коханцям.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно